Тарас Данько: Під час сутички мій радіоприймач налаштований на батькову хвилю

05.09.2008
Тарас Данько: Під час сутички мій радіоприймач налаштований на батькову хвилю

Колись він казав, що хоче залишити по собі слід, аби його виступи згадували через багато років. На думку борця–«вільника» Тараса Данька, перемоги на чемпіонаті Європи і третього місця світової першості для цього недостатньо. І ось із Олімпійських ігор у Китаї киянин повернувся з бронзовою нагородою, яку певною мірою можна вважати несподіваною. Передусім, зважаючи на тернистий шлях хлопця напередодні Ігор. Важка травма коліна, складна операція наприкінці минулого року, повернення на килим і здобуття путівки до Пекіну лише на заключному кваліфікаційному турнірі — після цього третє місце на Олімпіаді здається чимось буденним.

 

«Після здобуття олімпійської медалі життя не завершується»

— Тепер справді можу твердити, що залишив своє ім’я в історії, — каже Тарас. — Гадаю, після Олімпійських ігор зі мною будуть рахуватися всі аксакали вільної боротьби. Досі, за великим рахунком, я був одним з багатьох, а от олімпійські медалі виграють лише обрані.

— І що після цього?

— Зараз є одне бажання — відпочити. Робота виконана, вона принесла позитивні результати. Але довго не гулятиму — місяців за два знову вийду на килим, адже Олімпіадою життя не завершується. Врешті–решт, я не став олімпійським чемпіоном, тож прагнути є до чого. Покидати спорт не збираюся — розраховую боротися за «золото» Ігор–2012 у Лондоні. Через чотири роки мені буде лише 32, але спортсмени вигравали Олімпіади і після 35–ти.

— Гадаєте, бронзова нагорода в Пекіні — ваш максимум на даний момент?

— Максимум — завжди перше місце. Тому повного вдоволення немає. Шанс перемогти таджика Абдусаломова, якому програв у другому колі, я мав. Але боротьба — це не легка атлетика, де ти орієнтуєшся на результат, до якого підготувався. У єдиноборствах є суперник, і він хоче перемогти не менше, ніж ти.

— Після тієї поразки у вас була начебто не надто складна сітка втішного турніру...

— На Олімпіаді зручних суперників не буває. Можна регулярно перемагати якогось опонента, але на Ігри він підготується так, що не залишить тобі жодного шансу. Нерідко беззаперечні лідери поступаються аутсайдерам. І випадковістю подібні явища називати не варто. Нас уже давно не дивує, коли призерами Олімпійських ігор стають люди, які не були відомими навіть вузькому колу фахівців. На головному старті чотириріччя надто висока психологічна напруга, яку витримують далеко не всі.

Звісно, є представники країн, де боротьба розвинена слабо, — програвати їм соромно. У мене ж усі опоненти, крім першого, були серйозними. Зокрема, за «бронзу» я боровся з турком Балчі. Так, раніше я виграв у нього всі чотири сутички, але назвати Серхата слабким борцем язик не повернеться. Адже він неодноразовий призер європейських першостей. Утім, можливо, у турка стосовно мене склався певний комплекс, який він не може подолати.

— Той факт, що в ролі секунданта у вас виступає батько, допомагає?

— Коли я на килимі, то не чую жодного голосу, крім батькового. У ці миті мій радіоприймач налаштований винятково на одну хвилю, який би галас у залі не стояв. Звісно, ці поради допомагають, скоріше, морально, бо за кілька хвилин важко щось змінити у своїй боротьбі кардинально.

«У боротьбі ворожнечі за національною ознакою немає»

— Співпрезидент Асоціації спортивної боротьби України Ельбрус Тедеєв сказав, що жеребкування практично вивело Данька у фінал, однак він не зумів туди пробитися...

— У Ельбруса гарно виходить критикувати, але це його особиста справа. Відповідати на висловлювання Тадеєва я не хочу.

— Тарасе, у вашій ваговій категорії відбулася одна з найцікавіших сутичок олімпійського турніру між представником Росії, осетином Георгієм Кетоєвим, і грузином Ревазі Міндорашвілі. Поєдинку надавали політичний підтекст, особливо після того, як переміг Міндорашвілі. А Кетоєв програв уперше за чотири роки.

— Давайте не будемо змішувати спорт і політику. У повсякденному житті Ревазі й Георгій товаришують, а на килимі вони принципові суперники. Але не як осетин із грузином, а винятково як два класні борці. На прес–конференції після нагородження Ревазі відповів, що питання про політичну складову недоречне. У нашому виді спорту ворожнечі за національною ознакою немає.

Мені ж переглянути сутичку Міндорашвілі з Кетоєвим завадили... представники антидопінгового агентства. Раніше такого не траплялося, щоби спортсменів запрошували на допінг–контроль під час змагань! Мене покликали на здачу аналізів після програшу таджику. Намагався пояснити, що я ще не вибув зі змагань, але дарма. Ось і вийшло, що, поки здавав допінг–пробу, пропустив півфінали й не зумів поїхати в олімпійське селище відпочити перед втішними сутичками. Що найцікавіше, через три години, після завершення турніру, аналіз у мене брали повторно.

— Між тим, гадаю, ви, Андрій Стадник та Василь Федоришин своїми олімпійськими медалями довели, що в Україні достатньо талановитих борців...

— Звісно. Наша країна славиться борцівськими традиціями, а ми з львів’янином і прикарпатцем підтвердили, що вони не вмерли.

— Ходили чутки, що в разі вашого невдалого виступу на Олімпіаді вам збиралися знайти заміну за кордоном...

— Під час турніру я не думав про майбутнє, а зосередився на боротьбі. Може, щось там і було, але, гадаю, коли я здобув «бронзу», ці розмови втратили свою актуальність.

«Рибну юшку готую традиційно — сто грамів горілки, гашу вуглика»

— У Пекіні вам сподобалося?

— Так. Китайці провели, мабуть, найдосконалішу Олімпіаду — я в захваті від Пекіна. Із Афінами, де я чотири роки тому дебютував на Іграх, нинішні змагання годі й порівнювати. Організаційні дрібниці, побут олімпійського селища, інші нюанси — все було відмінно. Не певен, що комусь вдасться провести Олімпійські ігри краще. Думаю, успіху китайці досягли за рахунок залучення великої кількості людей — навколо завжди було повно волонтерів.

Єдине, за що ми побоювалися, — це чистота повітря. Досвід китайського Гуанчжоу, де два роки тому виступали на чемпіонаті світу, налаштовував на невеселі думки. Там удень небо було задимлене, що й сонця не видно. Коли ж прибули до Пекіна, то навіть здивувалися. Перед нашим прильотом пройшов дощ, і ми побачили чисте небо, яскраве сонце; навіть спеки, якою лякали, не відчувалося. Можна сказати, що погода стояла подібна до нашої — в акліматизації не було потреби.

Щоправда, потім стало жарко, піднялася вологість. Але навколо все радувало — трава, фонтани, річки, дерева. Та й більшість спортивних об’єктів розташували поряд. Подобалося те, що можна було вийти на вулицю й сісти на траву безпосередньо перед Українським домом.

— Парадний костюм від НОКу займе у вашому гардеробі гідне місце?

— (Сміється). Підколюєте? Якщо серйозно, ми не хотіли його вдягати на церемонію закриття. Сказали, що підемо у спортивному одязі — правда, й він не найвищої якості. Мабуть, у держави не було грошей на кращий, або хтось вирішив, що вистачить і такого вбрання.

— На одному з фото зустрічі олімпійців у аеропорту «Бориспіль» ви на руках тримаєте двох дітлахів.

— То мої племінники, діти сестри. Було дуже приємно, що так багато людей приїхало мене зустрічати.

— Ви ще не одружений?

— Про це думаю, але часу немає на шлюб. У мене є кохана — Олена, можете називати її дружиною. Ми з нею знайомі вже років десять, живемо разом. Зараз робимо ремонт в квартирі Оленки. До речі, як ми облаштовували квартиру, показували в телепрограмі «Квадратний метр». У цьому проекті я виступив у ролі «фінансового директора», а організаційними питаннями займалася кохана.

— Відпочинок після Олімпіа­ди вже спланували?

— Чекаю — не дочекаюся, коли нарешті зможу вибратися з друзями на риболовлю! Уже б поїхав, та треба відвідати Миколаїв — цьому місту я даю залікові очки так само, як і столиці. Крім того, нас очікують зустрічі з першими особами держави. Тому вибратися на природу вдасться лише за кілька днів.

Насправді, я просто «хворий» риболовлею. Тільки–но виникає вільна хвилина — відразу збираюся на річку. Подобається сидіти з вудкою там, де поменше людей, тому переважно їжджу на Десну за 120 км від Києва — там знайшов кілька рибних місць.

— Коли рибалили востаннє?

— Буквально перед від’їздом до Пекіну. На озерах у Круглику зловили пару хвостів коропа. Можу похвалитися й особистим рекордом — якось витягнув на спінінг п’ятикілограмову щуку.

— До кола друзів–риболовів входять спортсмени?

— У нас в команді хлопці не дуже люблять рибалити, лише мій спаринг–партнер і тренер Лук’янчиков постійно складає мені компанію. А моя традиційна рибацька компанія не може вже дочекатися, коли ми врешті виїдемо з наметами на Десну. Їсти збираємося винятково те, що наловимо. Юшку, до речі, з усієї компанії варю лише я. Рецепт — класичний: усе що є під рукою, те й кидаю. Звичайна риболовна юшка — сто грамів горілки, погасити вуглика.

— А горілки до їжі?

— Усе залежить від настрою. Можу випити пляшку–другу пива, а взагалі, спиртним не захоплююся — режим понад усе. П’яним ніколи в житті не був.

— Олена їде з вами рибалити?

— Цього разу її не відпускає робота, хоча частіше їздимо разом. Олена — давній рибалка, ще з дитинства, завжди ловить найбільшу рибу.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Тарас Данько

Заслужений майстер спорту з вільної боротьби (вагова категорія до 84 кг).

Народився 7 березня 1980 року в Києві.

Бронзовий призер Олімпіади 2008 р., бронзовий призер чемпіонату світу 2006 р., чемпіон Європи 2005 р., срібний і бронзовий призер чемпіонатів Європи 2007 і 2006 рр. Учасник Олімпіади 2004 р. (сьоме місце).

Кращий борець світу 2006 р. у своїй категорії.

Зріст — 175 см, вага — 89 кг.

Тренер — Григорій Данько (бронзовий призер чемпіонату світу 1981 р.).