Вона не боялася глибини...

03.09.2008
Вона не боялася глибини...

Настя Чепа разом із керівником дайвінг–клубу «Наяда» Михайлом Базаровим. Це фото батьки дівчини знайшли у її фотоапараті вже після похорону доньки. (Фото Рейтер.)

Першого вересня серед щасливих першокурсників економічного факультету Національного університету «Києво–Могилянська академія» не було черкащанки Насті Чепи. 20 серпня її поховали в Черкасах. Ровесниця української незалежності 17–річна Настя була щирою патріоткою України. Вона не соромилася носити синьо–жовтий галстук і говорити українською мовою. В неї були великі плани: дівчина мріяла стати політиком і зробити Україну кращою. Була переконана, що покоління, яке народилося і стає на ноги в незалежній Україні, обов’язково здійснить це. Настя хотіла, аби її співвітчизники жили так само, як у Великій Британії чи Франції, де вона не раз бувала. А в держави не вистачило кисню, аби її врятувати...

 

«Донька все робила на совість»

Минулий навчальний рік для випускниці Черкаської гімназії № 1 Насті Чепи був нелегким, тож вона розплановувала свій день трохи не по годинах — уроки в школі, де посилено вивчала англійську, репетитори, навчання в автошколі, підготовка до випускних та вступних іспитів. При цьому ще встигала писати вірші.

«Настя у нас із дитинства самостійна. Її не треба було будити в школу. Вона заводила будильник і сама вставала. Ми ніколи не перевіряли в неї уроки. Вона все робила на совість», — розповідає її мама Віра Володимирівна. Каже, ще десятирічною донька поїхала до Великої Британії, жила там у родині, вивчала англійську, а коли повернулася до Черкас, то вразила її запитанням: «Мамо, а в нас що, інвалідів немає? Чого ж їх на вулицях не видно?»

Настю в гімназії справедливо називали золотим фондом нації. Вона закінчила гімназію із золотою медаллю. І сказала батькам: «Не дозволю вам заплатити за мене ні копійки. Сама вступлю». І вступила відразу на два факультети в Києво–Могилянку — на право та економічний. Вибрала останній. Водночас записалася на курси англійської мови при посольстві Великої Британії, бо збиралася продовжувати освіту ще і в цій країні. Вона ґрунтовно планувала своє майбутнє — записалася в Києві на тренінг «Як стати лідером?», зачитувалася книгою «Як стати керівником успішної команди?».

Після напруженого року та перед навчанням в академії Настя вирішила відпочити на Чорному морі. В інтернеті зайшла на сайт кримського дайвінг–клубу «Наяда», де зваблива реклама закликала: «Бути в Криму і не зануритися в Тарханкуті — це все одно, що бути в Парижі і не піднятися на Ейфелеву вежу. Навчання проводить досвідчений інструктор із використанням спорядження провідних міжнародних фірм».

Настя любила море. Вона не боялася глибини і вміла гарно плавати та пірнати. Тож вирішила пройти в цьому дайвінг–клубі початкову навчальну десятиденну програму. За навчання заплатила 3000 гривень, після завершення курсу їй пообіцяли сертифікат дайвера двох зірок. У програмі, як розповідала вона своїм батькам по телефону, було занурення у відкритому морі, нічні та глибинні занурення. З Черкас до Євпаторії вона при­їхала 13 серпня.

Батьки розмовляли з Настею в неділю ввечері. Донька казала, що в понеділок її повезуть на мис Тарханкут — західну точку півострова, котра виходить далеко в море. Це за 30 кілометрів від Чорноморська і за п’ять — від Оленівки. Та наступного дня опівдні її не стало... Батькам Насті — Володимиру Володимировичу і Вірі Во­лодимирівні — керівник дайвінг–клубу «Наяда» Михайло Базаров повідомив про смерть їхньої доньки близько 17–ї години. Сказав, що Настя пірнула в гідрокостюмі без акваланга і втопилася.

Про це не можна мовчати

«Ми дружимо родинами з тих пір, як наші діти пішли в гімназію. Настя була, як наша дитина», — говорить черкащанка Наталя Іванівна Капля, голова батьківського комітету колишнього 11 «Б» класу. Її донька Яна — однокласниця Насті.

«Настя обіцяла 29 серпня зібрати на дачі весь клас. Аби поспілкуватися перед вереснем, адже вони роз’їжджалися з міста», — додає Галина Станіславівна, мама Олі Кривов’яз, іншої однокласниці Насті.

Ці жінки зателефонували в черкаський корпункт «України молодої» і попросили написати про трагедію, що сталася з дівчиною. Від імені батьків колишнього 11 «Б» вони в один голос заявляють: про це не можна мовчати. Бо трагедія, яка сталася з Настею, може повторитися.

«Знаєте, ми вже після похорону доньки, коли хоч якось почали міркувати, зрозуміли, що тут щось не те. Не могла Настя сама втопитися, як це написали лікарі у висновку. Вона гарно плавала. Ми не віримо в те, що розповідають нам медики», — каже Віра Володимирівна. І ділиться, як вони з чоловіком дзвонили в лікарню у Чорноморськ, звідки на мис Тарханкут виїжджала «швидка допомога», і слізно просили лікарів не проводити розтину без них. Про це ж благали і наступного ранку по телефону, коли мчали в Крим із Черкас. Однак лікарі їх не послухали, зробили розтин та забальзамували тіло. Батьки переконані: медикам було що приховувати. Адже після бальзамування дізнатися справжню причину смерті неможливо. Мати Насті каже, що в шоковому стані підписала в морзі Євпаторії якісь документи. Лікарі казали, що йдеться про дозвіл на перевезення тіла. Однак зараз вона точно сказати не може, що то були за папери. Припускає, можливо, підписала дозвіл на бальзамування.

«Що мені за це буде?! Настю, отямся!»

Уже після похорону доньки батьки поїхали в Крим знову, щоб дізнатися, що ж насправді трапилося з їхньою єдиною дитиною. Їм удалося знайти свідків трагедії, поговорити з ними. Як виявилося, того трагічного понеділка Настя склала екзамен із екстреного підняття із глибини на мисі Тарханкут (це коли треба вдихнути повітря на дні з акваланга і потім, вийнявши з рота загубник із повітрям, повільно підніматися на поверхню, видихаючи). Як розповіли батькам очевидці трагедії, дівчину разом з інструктором дайвінг–клубу «Наяда» Рустемом кулею виштовхнуло з моря аж по пояс. За словами очевидця, досвідченого дайвера Віктора Яковенка з клубу «Адмірал», який знімав із Насті акваланг та піднімав її в човен, вона стогнала, а в її легенях не було води. Схоже, дівчина отримала баротравму легенів. При цьому інструктор дайвінг–клубу «Наяда» Рустем, з яким займалась Настя, був у такій паніці, що тільки повторював: «Вона склала тест на аварійне виринання! Що мені за це буде?! Настю, отямся!»

Метушню в човні було видно з берега. Бачив це й Володимир Брагін, досвідчений лікар швидкої допомоги з Москви, який якраз відпочивав у тому місці. Саме він надав дівчині першу допомогу: 45 хвилин разом із терапевтом із Херсона, ім’я якого залишилося невідомим, та лікарем Тетяною Миколаївною із сусідньої Оленівки, яка швидко приїхала, вони робили Насті штучне дихання, чекаючи на «швидку» з Чорноморська. Тетяна Миколаївна розповіла Володимиру Чепі, що у воді Настя отримала баротравму легенів — це коли при швидкому піднятті з глибини повітря пошкоджує легені: на її губах з’явилася рожева піна.

За словами Володимира Брагіна, коли приїхала «швидка допомога», то він особисто перевірив балони з киснем — один із них був порожній, інший — не зовсім повний. Карета «швидкої» забрала Настю живою, але без свідомості. Та, не доїжджаючи до Оленівки, в балоні... закінчився кисень. Або його було зовсім мало, або стався витік, припускає Володимир Брагін. Серце Насті ще билося, та в лікарні швидкої допомоги не мали чим рятувати дівчину. Брагін каже: аби він знав, що не вистачить кисню, то підтримував би життя Насті ще дві години. За цей час «швидка» з киснем могла приїхати хоч із Євпаторії.

Інструктор Насті й далі занурює туристів...

«Як же так, що «швидка» з Чорноморська прибула на виклик без необхідної кількості кисню!? Кисневий балон, що коштує 20 гривень, який міг урятувати життя людині, виявляється, в державі — дефіцит. Чому в курортному регіоні така бідна медицина?» — обурюється Наталя Капля.

Батьки Насті твердять, що на узбережжі в районі мису Тарханкут — повний берег відпочивальників і немає елементарної медичної допомоги. Кого може врятувати «швидка», котра аж за 30 кілометрів від берега і яка бідна, наче церковна миша? Хіба облаштувати таку допомогу на узбережжі для держави великих грошей потребує? У їхній голові не вкладається, що інструктора «Наяди» Рустема, який був поруч із Настею і причетний до її загибелі, не відсторонено від роботи, що він продовжує занурювати по 4 — 6 туристів одночасно. Доки у таких дайвінг–клубах, переконана родина Чепи, на першому місці стоять тільки гроші, доки жага наживи заважає знайти кваліфікованих інструкторів, а медицина економить на балоні з киснем, — наша держава й надалі втрачатиме найдорожче, що в неї є, — своїх дітей.

«Треба порушувати ці питання перед владою. Потрібно адресувати їх Президенту, Прем’єру, Міністерству охорони здоров’я, уряду Кримської автономії», — переконана Наталя Капля. І від імені батьків просить вважати цю публікацію в «УМ» офіційним запитом до Міністерства охорони здоров’я та Генеральної прокуратури України. Бо винні у трагедії з Настею Чепою мають бути покарані.

 

З ПОЕТИЧНОГО ЗОШИТА

Останній вірш Насті Чепи

Надії на кращу дійсність
В моїй душі вогонь палає,
Коли, заснувши, починаю
Витати в світі своїх мрій,
Світлих думок, марних надій
На вічне щастя... ні, не в раї,
А в Україні — ріднім краї.
Оце наш рай. Біль головний.
Бджолиний вулик. А ми — рій.
І як і бджоли, різні ми
Межи собою, меж людьми
Бувають серед нас і бідні,
Але на думку й слово плідні,
Бувають чесні, працьовиті,
Розумні і талановиті —
Бувають всякі. Є ще й ті,
Кого розп’яти на хресті
Замість Ісуса було б мало!
Надіюся, Господь простить
Мені за те, що я сказала
Оці слова... Утім не знаю,
За що прощати мене має
Наш Бог святий. Адже він знає,
Кого я на увазі маю,
Кого я лаю. Він і сам,
Коли з собою наодинці,
Кляне тих квазіукраїнців,
Тих остюків, собак поганих,
Тих патріотів самозваних,
Тих лицемірів, крадіїв,
Душевних виродків, катів —
Всіх проклинає, а також,
Звичайно, він не забуває
Наркоторговців, сатанистів,
ґвалтівників, убивць, расистів —
Найтяжчих грішників земних.
То хай він покарає їх
Так, щоб каліками зостались
На все життя й не поривались
Чинити зло в нашій країні,
У цілім світі, бо давно
Потрібно знищити багно,
Що всю Вкраїну затопило
І нас, мов хвилею, накрило,
Хвилею страхів та страждань,
Надій та марних уповань
На справедливість в Україні,
У нашій рідній та єдиній,
Мені безмежно дорогій —
В вітчизні нашій пресвятій.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>