Хрести серед мінаретів

25.07.2008
Хрести серед мінаретів

Стамбул у пейзажі мінаретів. Вдалині — мечеть Сулейманіє, на подвір’ї якої похована Роксолана. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Міський пейзаж, поштриканий міцними кийками мінаретів, — це Стамбул. Мінарети випинаються повсюди, навіть між панельними багатоповерхівками спальних районів, якоїсь стамбульської Троєщини. Мінарети, наче ракети на Байконурі, готові от–от стартувати в небо, поближче до Бога. Це міць останньої з трьох імперій, які панували на березі Босфору. Все, що було до турків, перебудовано, замасковано, але великою мірою не викинуто на смітник Османської імперії. Найбільший вияв зневаги до переможеного — не знищити його, а змусити підлаштуватися під переможця. Зрештою, це прагматично: не випалити вщент християнські храми, а добудувати мінарети і справляти в екс–церквах намаз.

Візантійські церкви і досі стоять такими — круглими і безхрестими, що додає їм беззахисності. Деякі стали музеями, деякі — мечетями. Але вони однак лишаються церквами. Саме тими, за образом яких будували русичі храми для свого новообраного Бога. Хто хоче і вміє — може молитися там і сьогодні. Незважаючи на блокаду мінаретів.

 

Дві Софії

Тепер вона має колір, як у київського університету святого Володимира, — червонуватий, лише більше розмитий дощами. І носить назву Айя–Софія, тобто Святою бути не перестала. Султан Фатіх Мухамед 3 червня 1453 року здійснив тут перший п’ятничний намаз. Сподобалося. Відтак наказав добудувати до християнського храму чотири мінарети, тож певний час, доки турки зводили у захопленому Константинополі «автентичні» мечеті, Свята Софія вважалася тут головним молільним домом мусульман. Мозаїку із зображеннями християнських святих отців замастили вапняковим розчином, фрески зі стін позішкрібали, хрести зняли і викинули. І зараз у храмі, який за республіки перетворили на музей, — мусульманські візерунки і величні золотаві рядки з Корану, а над банями, там, де за Візантії здіймалися хрести, встановлено дрібні, перекинуті човником мусульманські місяці. До речі, ці бані є одними з найвищих у світі серед культових споруд — головна сягає у висоту 55 із лишком метрів.

Софія Константинопольська є найбільшим у світі храмом християн східного обряду. За вражаючою величчю і, напевно, історично–духовним значенням вона суперничає з собором святого Петра у Римі. Проте зауважмо, збудували цю церкву майже за тисячу років до головної святині католиків.

Ще імператор Костянтин (він і досі зарахований у наші святці разом з матір’ю Єленою — як узаконювачі християнської віри на теренах Римської імперії; день святих рівноапостолів Костянтина та Єлени православна церква відзначає 3 червня) звелів на цьому місці збудувати «Мегало Еклесію» — «Велику церкву». Пожежа, яка зруйнувала її, лише зміцнила наступників Костянтина — йдеться про імператора Теодосія — у бажанні встановити тут головну церкву міста. 10 жовтня 416 року Свята Софія прийняла перших прихожан. Утім вона неодноразово горіла і у такому вигляді, в якому дісталася до сьогодення, церкву створив імператор Юстиніан. Софія, якій історія відвела долю перетворитися в середньовіччі на підмурівок чужинської віри, і сама почасти виросла на уламках розтоптаної християнами релігії латинян. Так, для облаштування Софії Юстиніан наказав привезти з Ефесу чотири колони із зеленого граніту, котрі прикрашали римський гімнасій, а чотири червоні порфирні колони запозичили зі святилища Аполлона із земель, які зараз належать Лівану.

Сьогодні глибоко віруюча людина навряд чи знайде у Софії Константинопольській інтимне місце, аби схилити коліна в молитві — натовп туристів, які в грандіозних розмірів приміщенні нагадують термітів. Перед входом — будка для «постового», два служивих турка у синій поліцейській уніформі, напис англійською і турецькою «Музей», рамка–металошукач. Чогось бракує… Ікон, звісно.

Звіддаля, як не придивляйся, але храм цей аж ніяк не скидається на свою «доньку», зведену в Києві Ярославом Мудрим за її «лекалами», константинопольськими. Обидва собори, а щонайбільше київський аналог Святої Софії, зазнали цілої серії перебудов і добудов. Але чому ж вони такі несхожі?

«Існують й існували певні будівельні можливості... Чому у нас немає зараз хмарочосів на 150 поверхів? Тому що у нас немає такого досвіду, такої техніки. Те саме стосується і давніх часів. У Константинопольській Софії діаметр куполу — 30 метрів, це надто велика споруда для київських зодчих, — розповідає «УМ» відомий києвознавець Михайло Кальницький. — У Константинополі існувала ціла імперія, можливості якої були в розпорядженні будівельників. А в Ярослава — держава «скромніша», навіть за часів найбільшого піднесення Київської Русі. Тому хоч Ярослав і поклав усі сили на Софію, зробити таку саму величезну споруду йому не вдалося. В Європі у ті часи храми також були значно скромнішими, ніж на Сході.

Покрова, вона ж Панагія

Ще одна знакова церква–музей — Влахернська — загубилася поміж вуличок Стамбула, захована від сучасності і «потурченості» високим муром. Над круглою аркою брами — скромний напис грецькою, але й не знаючи цієї мови, можна вичитати «Панагія», тобто Покрова. Це, власне, перша у світі Покровська церква.

Попри музейність (охороняється Турецькою державою, гроші за вхід беруть), Влахернська таки лишилася церквою: перед іконами — підставки для свічок, тільки, на відміну від усталених у наших православних краях звичаїв, свічки тут ставлять у пісок. Беруть їх на «комоді» при вході просто так, ніяка бабуся в чорному не наглядає, вкинув ти долар у щілину, біля якої в наших храмах звикле пишуть (аби прихожанин не помилився, бува) «Для пожертв на реставрацію храму». Ще одна відмінність — як і в церкві Святого Георгія, що на території резиденції Вселенського патріарха, центральний неф Влахернської заставлений лавами, як це заведено в католиків. Чомусь відчуваєш, що бракує простору.

Збудована в 452 році донькою імператора Теодосія, вона вважається, якщо так можна висловитися, «жіночою» церквою. Монарша дитина пила воду з тутешнього джерела — і вилікувалася від недуги, назву якої історія до нас не донесла, розхлюпала. Вже пізніше, за переказами, саме тут явилася Божа Матір і освятила це джерело, що пробивається зі скель.

Перекази мовлять, що та чудесна з’ява постала перед юродивим Андрієм, родом зі Скіфії. Тобто, іншими словами, десь із сучасної України. Юродивий буцімто обходив з іконою церкву, аби вберегти її таким чином від турків–аварців, які підпливли човнами з моря, — і раптом явилася старцеві Богоматір. У сяючому серпанку вона простягнула руки, розкрила їх, наче для обіймів. І 60 кораблів нападників пішли на дно. Відтак і з’явилася перша у світі ікона Покрови Божої Матері — з розкритими долонями вгору руками. Уже пізніше православні почали домальовувати до сюжету біле покривало на руках Богоматері — покрову себото.

На жаль, ікона Покрови не збереглась у Влахернській церкві, натомість є її, направду кажучи, не вельми геніально виконана копія. Певно, саме тому туристи ставлять більше свічок, а вірні несуть більш щедрі дари іншому образу, що праворуч від іконостасу, — Богоматері з немовлям. Ікона ХІІ століття, тому вбрана у срібний оклад, а «на люди» показує лише обличчя, почорнілі від часу і тому більш дорогі, справжні.

Ще одна «першість» цієї церкви — уперше саме тут пролунала молитва до Діви Марії, відома в нас, як «Радуйся, радуйся»…

«Патріарх Варфоломій І освячує тут воду, — розповідає працівник музею Джан Авджи, громадянин Туреччини, на турка і схожий, але каже, що християнин. —Вода чиста і смачна. Цікаво, що вона не з глибин землі надходить, а навпаки, згори — з джерела у скелі. В останнє століття було створено спеціальний металевий рівчак довжиною 12 метрів, яким свята вода й потрапляє до цер­кви». Джерело й справді знаходиться в самій церкві: з мармурової надбудови, схожої на саркофаг, прикрашений двоголовим патріаршим орлом, стирчать п’ять краників. Поруч — 50–грамові пластикові пляшечки, немов для мікстури, кожен може набрати собі води досхочу чи за потребою. n

Саме Покрова є в Україні культовим святом ще від козацтва. Її найбільше шанували і в УПА. Чому в Україні такий значний культ Покрови? — питаю, вже повернувшись додому, в отця Володимира (Черпака), священика церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що в Києві.

«Росіяни, приміром, теж шанують Покрову, але не так урочисто, як українці, — погоджується отець Володимир. — Річ у тім, що Україна — уділ Матері Божої, вона обставила іконами всю нашу землю. Саме до України особлива ласка Богоматері». Зрозумівши, що таке духовне пояснення дає не всі відповіді людині світській, священик додає: «Культ Богородиці в Україні поширений ще з часів Хрещення князем Володимиром. Він ствердився в ХІІ столітті, коли, як вважається, Матір Божа вручила ікону під час будівництва Успенського собору Лаври».

 

У ДОРОГУ
Як і за скільки можна поїхати у Стамбул–Константинополь

Для бажаючих відвідати християнські пам’ятки Стамбула українські туристичні агенства пропонують безліч можливостей

Найбільше пропонують тижневі тури — сім стандартних днів (шість ночей) коштуватимуть від 820 доларів, разом із перельотом. За рахунок умов проживання (кількість «зірок») можна здешевити чи, навпаки, збільшити вартість вояжу на 40—120 доларів. Для дітей у супроводі двох дорослих, за умови проживання разом в одному номері поїздка коштуватиме у півтора–два рази дешевше — від 620 у. о.

Якщо ж не влаштовує програма відвідин історичних пам’яток і тривалість перебування, запропоновані турагенцією, є можливість організації групового туру за індивідуальною програмою й на короткий час. Тобто можна чітко запланувати для відвідин винятково місця, які вас цікавлять.

За даними влади Туреччини, загалом Стамбул щороку відвідують до півтора мільйона туристів з різних куточків світу.

 

ДОВІДКА «УМ»
Звідки «єсть пішов» Стамбул

Колоністи–магарейці в 660 році до н.е. утворили поселення в європейській частині сучасного міста. Рибалки називали його Візантієм. Потім поселення перейшло у володіння персів, а в IV ст. до н. е. тут запанували греки. Під Римську імперію містечко потрапило вже в 196 році нашої ери, а вдихнув у нього життя імператор Костянтин — у 330 році він розпочав грандіозну розбудову міста, якому дав назву Константинополь. 11 травня того ж року він оголошує Константинополь другою столицею світу, звісно, після Риму. Саме тому це місто називають Другим Римом, або — враховуючи його християнську першопрестольність — Новим Римом.

395 року, після подрібнення Римської імперії, Константинополь стає столицею Візантійської імперії. Фортечні мури міста, збудовані в V ст., збереглися до наших днів.

Після церковного розколу 1054 року Константинополь стає столицею східної гілки християнства. Після 1200 року місто кількаразово грабували хрестоносці.

Турки вперше атакують Константинополь у 1390 році. А з посиленням Османської імперії їм вдається цілком заволодіти містом. У 1453 році султан Мухамед ІІ перейменовує його на Стамбул.

 

ПУТІВНИК
Інші визначні християнські святині

Церква Хора

У Стамбулі радять відвідати музей Каріє, він же — церква Хора. За Візантії це був чудовий імператорський собор, прикрашений десятками різновидів мармуру. Тут коронувалися візантійські імператори, і нелінивий гід допоможе вам відшукати камінь, де колись встановлювали трон, і ви постоїте на місці коронації візантійських царів.

Мармурове обрамлення виконано так, що на стінах можна бачити квіти, вершників, монахів, фігури сокола та бика й інші химерні візерунки. Та найважливіша окраса храму — мозаїчні зображення ХІ століття, які добре збереглися. Надбрамне зображення Ісуса виконано так, що коли йти по півколу, то здається, що Христос проводжає вас поглядом, дивиться очі в очі.

Церква святої Ірини

Збудована на місці, де у латинян стояв храм Афродити, церква святої Ірини (миролюбна, в перекладі з давньогрецької), теж одна з найдавніших пам’яток християнства, веде родовід із 330 року. Так само, як і Святу Софію, перебудовував і прикрашав цей храм імператор Юстиніан. Значення храму підкреслює той факт, що у 381 році в його стінах відбувся Другий синод християнської церкви.

До XVIII ст. османи використовували церкву святої Ірини як склад зброї, а вже за часів Турецької Республіки її перетворили на Музей археології та зброї.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>