Ордери, виписані кулями і кров’ю

19.07.2008
Полтавський історик, заступник директора обласного державного архіву Тарас Пустовіт недавно «відкопав» у його фондах більш ніж промовистий документ нашої недавньої минувшини. Йдеться про машинописну копію датованої 24 вересня 1938 року інформації секретаря Полтавського обкому КП(б)У Маркова, направленої до «вищестоящих» компартійних інстанцій — центральних комітетів у Києві та Москві. Важливість згаданої доповідної для її авторів засвідчує хоча б той факт, що адресована вона безпосередньо таким «стовпам» тодішнього комуністичного режиму, як Маленков і Хрущов.

Під прицілом — родинні гнізда «петлюрівців»

З офіційної назви документа випливає, що йшлося «про переселення родин колишніх петлюрівців та буржуазних націоналістів із центральної частини Полтави на околиці». Справжнє підґрунтя тієї «чолобитної» навіть не намагалися маскувати — товариш Марков нарікає на труднощі з забезпеченням житлом «новых тысяч работников». Саме тих, які з’їжджалися до Полтави для забезпечення функціонування обласних установ або просто «до этого находились в невыгодных для жилья квартирах».

Але де набрати для обласної компартноменклатури «вигідних» помешкань? Надто за умов, коли основний житловий фонд Полтави, за тією ж інформацією секретаря обкому, «оказался заселенным бывшими дворянами и помещиками, бывшими петлюровцами и украинскими буржуазными националистами, бывшими митрополитами, архиереями, эсерами и другими контрреволюционными элементами».

Хоча наcправді ні поміщиків, ні митрополитів і петлюрівців до кінця 30х років минулого століття у Полтаві вже не залишилося. Ті з них, кого не встигли розстріляти більшовицькі «надзвичайки», змушені були рятуватися від смерті за кордоном... Це, власне, підтверджує своєю інформацією і тов. Марков, називаючи серед тих, хто займав «лучшие квартиры в центре города», тільки близьких і далеких родичів «ворогів народу». Зокрема, двох рідних сестер голови Директорії і головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри, його племінника, фрейлін царського двору Остроградських, членів родин «неповерненця» Беседовського і «петлюрівського» міністра Чеховського...

Хто заважає «переселяти» на той світ?

Доповідаючи в київський та московський ЦК про те, що «розгром» цих недобитих «контрреволюційних елементів» тривав переважно в листопаді 1937 — травні 1938 років, секретар обкому КП(б)У привертає увагу до здійснюваного за таких умов «уплотнения и переселения их семей». Водночас «освобождающаяся в связи с этим жилищная площадь предоставлялась приехавшим в Полтаву областным работникам».

Під словом «уплотнєніє» нерідко йшлося про «переселення» на той світ. Як, скажімо, у випадку з сестрами Симона Петлюри. Марина і Феодосія справді залишилися жити в батьківській хаті, що стояла в центрі Полтави. Після перших арештів «гепеушниками» тільки за родинні зв’язки ще в 1924 році вони не займалися політичною діяльністю. Тим більше після того, як у травні 1926 року кулі більшовицького агента дістали їхнього брата навіть у Парижі. Та восени 1937 року бідолашних жінок із «зайвою» житлоплощею знову заарештували і, «пришивши» їм так звані «антісовєтскіє висказиванія», також розстріляли...

Але містечкового комуністичного божка хвилює не трагічна доля подібних «переселенців». Його інформація в ЦК, по суті, є доносом на представницю «прокуратури СРСР», яка приїхала до Полтави у вересні 1938 року, щоб перевірити численні скарги мешканців міста, в яких практично одночасно «відбирали» і рідних людей, і помешкання. Московська гостя (яке нахабство!) «стала на путь вызова и допроса жен репрессированных и запретила производить будькакое переселение и уплотнение семей репрессированных».

Така бодай тимчасова заборона неабияк обурила організаторів згаданого «розгрому контрреволюціонерів». Тож у згаданому зверненні більшовицькі зверхники в Полтаві просили Москву і Київ позбавити їх навіть видимості прокурорського нагляду за санкціонованими звідти «безчинствами». Щоб і надалі «уплотнять» родини «ворогів народу» і вселяти в їхні помешкання «своїх» людей. З ордерами на квартири, виписаними кулями і кров’ю...

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>