Прорив чи прірва?

03.06.2008
Прорив чи прірва?

Григорій Фрейман, один зі співавторів тестів.

Кампанія з проведення незалежного зовнішнього оцінювання завершилася. І якщо середня школа, переживши ці своєрідні «жнива», може зітхнути з полегшенням , то для вищих навчальних закладів гаряча пора тільки починається. Що дасть обов’язкове зовнішнє тестування нашій системі освіти? До яких наслідків може призвести? «УМ» вирішила поцікавитися думкою людини, яка співпрацює і зі школою, і з ВНЗ. Наш співрозмовник — Григорій Фрейман, кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри суспільно–політичних дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ. Пан Григорій є співавтором тренувальних до зовнішнього тестування тестів, програм та підручників з історії України для 11–річної та 12–річної профільної школи.

 

«Якщо постійно говорити, що тести недосконалі, то тестування ніколи не почнемо»

— Пане Григорію, сьогодні дуже багато дискусій ведеться навколо доцільності зовнішнього тестування. Однією з цілей його проведення, як відомо, є вивчення рівня знань, умінь та навичок випускників шкіл. Як, на вашу думку, чи дійсно можна за допомогою тестів визначити глибину і системність знань учня?

— Можна. Але за певних умов. Якщо знання тести перевіряють дуже якісно, то щодо умінь і навичок, а особливо компетентностей, — тут ще треба працювати. Річ у тім, що школи переходять на компетентнісно орієнтоване навчання, а тестові завдання не орієнтовані на такий підхід. Але підстав для песимізму немає. Вдосконалення тестів — нормальний процес. Західна Європа це вже робить, і дуже успішно. Чому ми не можемо? Треба вчитися.

— Пане Григорію, ви — один із тих науковців, хто обґрунтував необхідність переходу української школи на компетентісно зорієнтоване навчання і багато зробив для впровадження його у практику. Поясніть, будь ласка, в чому суть такого навчання?

— Компетентісно орієнтоване навчання — це навчання, кінцевим результатом якого є формування в учнів відповідних оцінок, ставлень до того, що вивчається (певної базової системи знань, інформації, яка засвоюється). І головне — це вміння порівнювати, інтерпретувати джерела, аналізувати, робити висновки.

— ...Тобто осмислювати вивчене, вміти використовувати його для розв’язання нестандартних завдань, а не просто бездумно його відтворювати (як кажуть, «зазубрювати»). Але якщо школи уже переходять на компетентісно орієнтоване навчання, то чи можна сьогодні вводити тести, які не зорієнтовані на нього?

— Можна. Якщо постійно твердити про те, що тести не зовсім досконалі, то ніколи це тестування не почнеться. Треба з чогось починати. Хоча б із того, що вчителі тепер орієнтуватимуться у своїй роботі на кінцевий результат (успішне складання тестів) і вже наступного року почнуть навчати своїх учнів іншим чином. Це дуже позитивний момент.

Необов’язковість «розслабила» вчителів

— Цікаво проаналізувати результати незалежного зовнішнього оцінювання. Для прикладу, минулого року тести з української мови на «відмінно» і «добре» склали 57 відсотків випускників, з історії — 40 відсотків, з математики — 35. Чи можна на підставі цього стверджувати, що в Україні мова викладається краще, ніж математика?

— Думаю, що ні. Тут проблема в іншому. Якщо брати статистичні дані минулого року, то тестування з української мови було обов’язковим. Тобто складали його тоді, звісно, за бажанням, але всі, хто хотів складати тести, знали: перевірка знань з мови є обов’язковою. Щодо інших предметів, то ці цифри свідчать: учитель, усвідомлюючи, що це тестування є необов’язковим і більшість його все одно не буде складати, фактично не готував школярів як слід.

— А якщо такі разючі відмінності в результатах тестування з різних предметів будуть і цього року, коли тестування є вже обов’язковим?

— Тут є дві проблеми. По–перше, треба, щоб фахівці грамотно порахували цю статистику. Тому що, скажімо, минулого року рахували лише 11–класників. А в цьому році обов’язкове тестування здавали й ті абітурієнти, які не вступили рік, 10, 15, 20 років тому. У результаті, якщо враховувати цих абітурієнтів, зробити висновок про рівень викладання певного предмету в сьогоднішніх 11–класників ми не зможемо. Тому, проводячи моніторинг результатів зовнішнього незалежного оцінювання, треба відокремити тих, хто закінчив школу в 2008 році. У такому разі тенденції можна простежити. Якщо Центр тестування це зробить, такі дані зацікавлять не лише освітян, а й усю громадськість.

«Україна рухається до профільних шкіл»

— Як на вашу думку, чи вплине незалежне оцінювання на нашу систему освіти?

— Безумовно, вплине. Передусім ми зрозуміємо, що слід переходити на концентричну систему навчання. Тобто коли з 5–го по 9–й клас предмет вивчається в основному, а потім, у 10–му, 11–му, 12–му, той самий матеріал поглиблюється і систематизується, від початку і до самого кінця.

— При вступі до ВНЗ тепер має значення лише сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання. Атестат майже ніякої ролі не відіграє. Тобто тепер учень–старшокласник може не перенапружуватися, навчаючись у школі, — достатньо обрати два–три предмети і їх вивчати. Чи не виникає у зв’язку з цим небезпека знецінення шкільного навчання?

— Одночасно з уведенням незалежного зовнішнього оцінювання іде реформа профілізації школи. Тобто старша, 12–річна, школа стає профільною. Уже створено програми з навчальних предметів для профільної школи 10—12 класів. І якщо це стане реальністю, то проблема знецінення навчання може виникнути лише у школярів, які навчаються сьогодні за 11–річною системою. І треба цю тимчасову проблему якось розв’язувати. А от сьогоднішні семикласники підуть до профільної школи, яка зосереджуватиме більшу увагу якраз на предметах, які обрали учні й за якими вони будуть готуватися до зовнішнього тестування.

— А як бути з обов’язковим для всіх екзаменом з української мови і літератури? Хіба можна порівняти знання учнів, які навчаються в гуманітарно профільованій школі, і тих, хто обрав технічний або природничий напрям? Виходить, профільність ставить випускників у нерівні умови при складанні тестів.

— Прихильники зовнішнього тестування наголошують на ще одній його меті, яка, до речі, не зазначена на тих пам’ятках, які дають випускникам разом із запрошенням на тестування. Це боротьба з корупцією у вищих навчальних закладах. Наскільки, на вашу думку, цей засіб буде ефективним?

— На перших порах (рік–два) це, безумовно, якщо не знищить, то значно обмежить корупцію. Але для остаточного її подолання цього замало. Щоб завершити цю справу, треба проводити реформу вищої освіти. Створити такі умови, щоб вищий навчальний заклад був зацікавлений у випуску якісно підготовлених студентів, щоб їх «купували» різні структури, які могли б сплачувати університету заднім числом за навчання хорошого фахівця 20—50 відсотків від загальної вартості за п’ять років. А якби від цього залежала хоч якась частка зар­платні викладача, то, безумовно, вуз був би зацікавлений приймати кращих студентів, і за підтримки тестування корупція поступово відмирала б. Або відмирав би навчальний заклад, який не витримує конкуренції. Це змусить ВНЗ працювати на результат і саме таким шляхом заробляти гроші.

«Запровадженняя тестування — якісний стрибок для освіти»

— Повертаючись до ролі тестування у забезпеченні рівного доступу до освіти. Як відповідає цій меті той факт, що деякі ВНЗ відкривають платні підготовчі курси (які матеріально доступні не всім), а потім надають значні пільги випускникам таких курсів при вступі... І виявляється, що коли до закладу приходять талановиті абітурієнти з високими балами у сертифікаті, бюджетні місця на престижні спеціальності вже зайняті випускниками підготовчого відділення, які не так успішно пройшли тестування. Хіба це не є порушенням рівного доступу до освіти і однією з форм корупції, з якою ми боремося?

— Так просто відповісти на це питання складно. ВНЗ користується своїми правами автономії, які має згідно з Болонським процесом, до якого Україна поступово входить. Тому юридично має право вводити такі речі. Тому, на мій погляд, треба вносити зміни в Закон про вищу освіту, де проголошувалося б, що ця автономія стосується програм, додаткових курсів, міжвузівських угод, організації стажування і практики студентів тощо. Тобто самого процесу навчання. Але в жодному разі не вступу. Правила прийому до всіх ВНЗ повинні бути однаковими і не залишати жодної можливості для тих «фокусів», про які ви говорите. Пільги треба надавати тільки тим категоріям студентів, які визначені державою (сироти, переможці олімпіад та ін.). Більше ніяких пільговиків не повинно бути.

— Якщо говорити про корупцію у ВНЗ, то, як я розумію, вона стосується лише місць, які виділяються під держзамовлення. При вступі на платну форму такої проблеми не існує. Тому виникає запитання: чи варто робити зовнішнє тестування тотальним? Можливо, є сенс дати можливість дітям, які знають, що вступатимуть на контрактній основі, уникнути його?

— Я вважаю, що ні. Тому що в такій ситуації корупція просто розповсюдиться на платне навчання. І ще більше процвітатиме, просто перекачається в інше джерело. Тут є простий вихід: іде тестування, складається список тих, хто вступив на бюджетні місця. Якщо хтось не пройшов, але він перший за рискою (другий, третій) і має бажання вступити на платне навчання, то такий абітурієнт проходить конкурс серед таких самих, як він.

— Підсумовуючи сказане вище, можна зробити висновок, що до зовнішнього тестування ви ставитесь оптимістично.

— Не оптимістично, а позитивно. Оптимістично я ставився б у тому випадку, якби тести виправдовували наші очікування, відповідали вимогам компетентісно орієнтованого навчання і потрібно було б лише щось «підрихтувати», підправити. Але на сьогодні це не зовсім так. Шляхів удосконалення і задач, які доведеться розв’язати, дуже багато.

— Ви підтримуєте думку, що введення незалежного зовнішнього оцінювання — це прорив у вітчизняній освіті?

— Я сказав би, що це стрибок. Тому що прорив — це масштабно підготовлена дія, яка пов’язана і з наявною системою, і з системою, яка будується. А у нас, на жаль, ні програми, які сьогодні існують, ні підручники не готують до тестування на належному рівні.

Оксана ОНИЩЕНКО
  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>