Фондовий велосипед

Незважаючи на заяви нового уряду, що непроста сьогоднішня ситуація вже скоро стабілізується завдяки прискореним темпам економічних реформ та залученню іноземних інвестицій, економісти в подібні популістські обіцянки більше не вірять. Команда Юлії Володимирівни вже продемонструвала, що не має наміру впроваджувати реформи, які не встигнуть позитивно позначитися на політичних рейтингах у найближчі рік­два.

Реформи — в офшорах

Одним із яскравих свідчень такої політики нового Кабінету Міністрів стало скасування п’ятирічного плану розвитку вітчизняних фінансових та товарних ринків, головна ідея якого — зосередити торгівлю основними виробничими ресурсами (газом, нафтою, металом, зерном) та фінансовими інструментами (акціями, облігаціями, валютою) на біржі. Очевидно, в уряді Юлії Тимошенко така ідея подобається не всім, адже торгівля на біржі дозволяє справедливо та прозоро визначати вартість будьякого товару.

Проте експерти вважають: скасування концепції державної програми модернізації ринків капіталу України викликане радше політичними, ніж економічними мотивами. Річ у тім, що цей документ затверджував попередній, так званий «антикризовий» уряд Віктора Януковича. Зведення рахунків зі своїми опонентами вже давно стало лейтмотивом української політики. Проте схоже, що за скасуванням реформи ринків капіталу приховано не стільки бажання помститися політичним опонентам, скільки прагнення насолити своїм союзникам. Концепцію розробляли у Державному агентстві з інвестицій та інновацій, яке в 2005 році створив своїм указом Президент Віктор Ющенко. Власне це агентство й мало відповідати за реалізацію найбільш важливих економічних реформ.

Нарешті в ситуацію довкола модернізації вітчизняних ринків капіталу втрутився Президент, призупинивши розпорядження Кабміну про анулювання Концепції та ще низки урядових рішень, які обмежували діяльність Держінвестицій. Однак, судячи з усього, боротьба з цим відомством стала «справою честі» для команди Тимошенко. Уже після відновлення Президентом України дії рішення уряду Януковича про виділення приміщень для центрального апарату Держінвестицій у будинку «Гостинний двір» на Контрактовій площі Києва Прем’єр­міністр презентувала звіт про 100 днів своєї діяльності, у якому своє рішення з цього приводу подається як одне з досягнень оголошеної урядом війни з корупцією.

Людині, яка мислить логічно, важко зрозуміти, що може бути корупційного у передачі державного майна в управління центральному органу державної влади, яким є Держінвестицій. Тим більше що сьогодні це майно використовує комерційна структура не тільки для забезпечення своєї роботи, а й для здачі в суборенду. Тобто саме сьогоднішня ситуація створює можливість для зловживань із використання дер­жавного майна.

Очевидно, за гучними антикорупційними гаслами в Кабміні намагаються приховати інтереси близьких до уряду бізнесових структур. Як відомо, «Гостинний двір» давно впав в око групі бізнесменів, яка через іноземну компанію Oakcroft Investments ltd. контролює Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ). Своїх власників ця компанія не розголошує. Відомо лише, що сама компанія зареєстрована на Британських Віргінських островах, а її офіційним представником в Україні є радник Юлії Тимошенко, власник компанії «Кредит­Рейтинг» Олександр Гінзбург. Відомо також, що ця компанія належить групі підприємців, які займаються комерційною нерухомістю і тісно пов’язані як з іноземним капіталом, так і з відомими політиками з білоблакитного табору. Завдяки зусиллям найвідомішого з них — Дмитра Табачника — уряд В. Януковича визначив УМВБ головним забудовником Контрактової площі. Ту саму Українську міжбанківську валютну біржу, яку створював один з найвідоміших українських політиків, Герой України Вадим Гетьман. Правда, на цій біржі валютою давно не торгують, та й не банківська вона вже і навіть не українська. Буквально за кілька місяців до того, як минулий уряд зробив УМВБ згаданий царський подарунок (як ще можна назвати право без будьяких зобов’язань забудувати Контрактову площу в Києві), контрольний пакет акцій цієї установи завбачливо був придбаний офшорною компанією Oakcroft Investments ltd. З усього видно, що власники цієї іноземної компанії знали наперед про наміри українського уряду робити подарунки УМВБ за державний рахунок. І про те, що ці наміри буде реалізовувати не тільки минулий, а й сьогоднішній уряд. А цілком можливо, що саме вони — власники компанії Oakcroft Investments ltd, ці подарунки собі коханим і організували...

Чому нинішній уряд замість програми реформ на фінансових та товарних ринках підтримує невідому приватну компанію — питання залишається відкритим. Хоча, здається, на це питання можна досить швидко знайти відповідь, було б бажання її шукати.

Біржа на мільярд

До речі, втрачена На­ціо­нальним банком і україн­ськими банками Українська міжбанківська валютна біржа — один із перших торговельних майданчиків періоду незалежної України, який свого часу мав найбільші шанси стати головним осередком біржової торгівлі не лише цінними паперами, а й валютою, золотом, різними біржовими товарами у національному масштабі. Подібні амбітні плани, незважаючи на бурхливі часи вітчизняної економіки 90х років, практично не викликали сумнівів у більшості експертів та учасників ринку того часу. Всім був добре відомий професіоналізм організатора УМВБ Вадима Гетьмана, людини, яку цілком заслужено вважають засновником усієї фінансової системи незалежної України. За часів його керівництва УМВБ мала практично все необхідне для повноцінної біржової діяльності, навіть депозитарій, який здійснював розрахунки за біржовими угодами. Однак, на жаль, після трагічної загибелі Вадима Гетьмана в 1998 році єдиним цінним спадком від його багаторічної роботи над розбудовою українського ринку капіталу залишилася будівля, де розміщена біржа. Сьогодні вартість «Контрактового дому» на Подолі разом із правом забудови землі поруч із ним оцінюється приблизно в мільярд гривень, а при включенні у цей проект ще й «Гостинного двору» вартість зростає щонайменше вдвічі.

Вочевидь надто висока ціна питання стала на заваді реалізації плану з відновлення ідеї засновника УМВБ — створити на її базі фінансовий центр національного масштабу. Між тим, саме для цього Держінвестицій разом із Національним депозитарієм України пропонували добудувати архітектурний комплекс за оригінальним проектом архітектора Вільяма Гесте і в нових приміщеннях розмістити національні фондову, товарну та ф’ючерсну біржі, а також центральний депозитарій. На початку минулого року уряд навіть виділив кошти на проектувальні роботи. Однак на ласий шматок столичної землі раптово знайшовся новий претендент — згадана приватна компанія Oakcroft Investments ltd. А яке у наших урядів співвідношення до державного і до приватного інтересу — очевидно зі згаданих дій урядів.

Кого ще втягнути до рейдерських схем?

Проте на реалізації девелоперського проекту власники офшору, схоже, не збираються зупинятися. На черзі новий масштабний бізнеспроект зі створення альтернативного центрального депозитарію, який, за задумами його ідеологів, має зберігати конфіденційні дані про усіх інвесторів в Україні — власників цінних паперів. Мабуть, не варто пояснювати, що чим більш конфіденційна інформація, тим цінніша вона на чорному ринку. Особливо цінні відомості про акціонерів для так званих рейдерів, які вже давно перетворили кримінальні схеми захоплення чужої власності у майже легальний вид бізнесу в Україні.

Бізнесмени, які стоять за компанією Oakcroft Investments, очевидно, добре обізнані в цій темі, тому й вирішили створити Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП) як акціонерне товариство, в якому бере участь Національний банк, що придбає 25% акцій, та двадцять провідних українських банків, що належать, правда, переважно іноземцям. Банки, очевидно, заманили чутками про те, що ВДЦП нібито створюється за дорученням самого Віктора Ющенка.

На цьому дорученні треба зупинитися окремо, оскільки з ним пов’язана майже детективна історія. Доручення Президента головам Нацбанку Во­лодимиру Стельмаху і Держ­комісії з цінних паперів Анатолію Балюку дійсно було дано, але в ньому Президент погоджувався на розширення сфери діяльності депозитарію Нацбанку на недер­жавні цінні папери. Власне це доручення з’явилось у відповідь на лист голови Держкомісії з цінних паперів, у якому стверджувалося, що створення На­ціональ­ного депозитарію Ук­раїни зайшло у глухий кут, що він не працює, а порятунок українського фондового ринку — у розширенні депозитарію Нацбанку.

Але ж насправді все абсолютно не так! По­перше, Національний депозитарій, у створення якого вкладено десятки мільйонів бюджетних коштів і якому тільки у позаминулому році Держкомісія дозволила надавати депозитарні послуги, з минулого року цілком пристойно працює. По­друге, ніякого «депозитарію Національного банку» в природі не існує, тобто, вносячи Президенту пропозиції, голова Держкомісії з цінних паперів або свідомо лукавив, або демонстрував свою необізнаність у справах, за які він відповідає.

Чому ж Нацбанк так ухопився за пропозицію пана Балюка, адже його працівники добре розуміють її авантюрність? Причин, мабуть, кілька, але очевидною є одна — нацбанківці дуже не хочуть розлучатися з державними цінними паперами. Настільки не хочуть, що готові передати їх облік новому приватному депозитарію, а потім і самим перейти за державними цінними паперами в цей депозитарій. І та обставина, що понад 60 відсотків акцій нового приватного депозитарію ВДЦП належить іноземним банкам, чомусь не хвилює фахівців Нацбанку.

Друге дихання

Сьогодні в Україні вдруге за її новітню історію з’явився реальний шанс створити цивілізований фондовий ринок із головними його атрибутами, без яких у країни немає жодних шансів збудувати ефективну ринкову економіку. Наприкінці 2004 року уряд затвердив державну програму розвитку Національної депозитарної системи, яка передбачала створення центрального депозитарію на базі державного Національного депозитарію України. Попри проблеми з бюджетним фінансуванням уже реалізовано більшість заходів цієї програми. Національний депозитарій нарешті запрацював як депозитарна установа. І хоча обсяги активів, які він обслуговує, поки що не надто великі (трохи більше трьох мільярдів гривень), технологічно цей депозитарій здатний обслуговувати облік усіх випущених в Україні цінних паперів, як корпоративних, так і державних.

Якщо в Україні вже існує установа, здатна виконувати функції центрального депозитарію, тоді навіщо створювати ще одну і знову витрачати на це державні кошти? Кому потрібен цей новий велосипед і чи є час вчитися на ньому їздити? Адже зрозуміло, що від ідеї створення нової структури мине не один рік, поки вона розпочне роботу як повноцінна депозитарна установа.

Можливо, плани засновника Між­банківської валютної біржі Вадима Геть­мана збудувати публічний ринок капіталу дійсно були дещо передчасними? Адже для масового перерозподілу власності в Україні, який відбувався в 90х роках, навряд чи були потрібні прозорі та справедливі механізми, які наполегливо створював Вадим Гетьман.

Однак навіть через десять років після вбивства Вадима Гетьмана його ідеї все ще заважають окремим бізнесменам та посадовцям «ловити рибу у мутній водичці»... Але віра в те, що ці ідеї переможуть, не згасла. І альтернативи просто не існує, якщо ми хочемо жити в цивілізованій країні.

Олег ГАНСЬКИЙ