Здрастуй, Маріє–брехухо

01.04.2008
Здрастуй, Маріє–брехухо

Малюнок Анатолія ВАСИЛЕНКА.

1 квітня — брехня всесвітня! Ось і настав цей єдиний неповторний у році день, коли можна безбоязно пожартувати над власною дружиною, начальником чи просто хорошим другом. Як показують соцопитування, більше 70 відсотків людей збираються 1 квітня розіграти кого–небудь зі своїх знайомих. Причому, згідно з соціологічними дослідженнями, більше всього каверз слід очікувати від студентів і бізнесменів. А все–таки, що примушує людей, навіть позбавлених почуття гумору, неодмінно жартувати саме цього дня? Коли зародилася ця традиція?

 

Першоквітневі риби

Якщо деякі люди думають, що традиція святкування першого квітня з’явилась у світі віднедавна, то вони глибоко помиляються. Першу письмову згадку про 1 квітня як про День усіх дурнів знайдено в англійській літературі. Датується вона XVII сторіччям. На думку деяких дослідників, святкування Дня сміху також тісно пов’язане з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. Це свято давні римляни відзначали з жартівливим ошуканством.

Про день гумору нагадують й ісландські саги. Вони розповідають, що звичай дурити на 1 квітня з давніх давен запровадили самі боги. Наприклад, у стародавніх індійців у квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися, зокрема, сценічні вистави, в яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином привернути до себе богиню.

А от «першоквітневе привітання», за припущеннями вчених, виникло у Франції ще в 1564 році, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Та перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку, чимало людей продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. До речі, французькі кондитери і досі виставляють 1 квітня величезні шоколадні рибини. В Україні перше квітня, за припущенням учених, з’явилося лише на початку XVIII століття. Імовірно, прийшло це свято до нас із Німеччини. Його називали ще брехливим днем, або Марією–брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня.

«А не пішов би ти... у квітень!»

Упродовж історії це свято набирало все більших обертів, а з ним і різноманітні жарти та розіграші. Наприклад, найбільш популярними розіграшами американських школярів залишається кинутий на дорогу гаманець, прив’язаний на тонку нитку, чи аркуш паперу, що чіпляється сусідові на спину, з написом «Чекаю стусана». Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких вата або ганчір’я. У німців здавна існує звичай посилати кого–небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken — «посилати кого–небудь у квітень» (обманювати. — Авт.).

В Україні люди також не скупляться на першоквітневі жарти. Наприклад, у годину пік у столичному метро жартівники можуть натиснути на кнопку «Розмова з водієм» і дуже серйозно повідомити: «У вагон номер 3, будь ласка, велику «Кока–колу» і гамбургер». Також неабиякою популярністю користуються і телефонні розіграші. Та якщо самому розіграти когось не вдасться, тоді вам необхідно звернутись до професіоналів.

«Сантехнік? — Ні, стриптизер!»

Справжніх майстрів із першоквітневих розіграшів шукати далеко не треба. У столиці діють спеціальні агентства, чиї актори готові в будь–який момент розіграти будь–кого. «Ми проводимо розіграші на будь–який смак як для бізнесменів, так і для подружніх пар, — розповідає «УМ» директор агенції «Ексклюзив» Ірина Мовчан. — Наприклад, одного разу чоловік вирішив розіграти дружину. Ми переодягнули нашого актора в сантехніка, той прийшов до жінки начебто ремонтувати пральну машину і почав... роздягатись. У цей момент приходить чоловік–жартівник і починає з’ясовувати стосунки. Жінка, звичайно ж, перелякана, але не знає про розіграш...».

Також пані Ірина пригадала ситуацію, коли на замовлення працівників одного офісу агентству довелось перелаштовувати офісне приміщення на кабінет жіночої консультації з медсестрами. Директор фірми приїхав на роботу і довго не міг зрозуміти, де він? «А ось в одному офісі перше квітня справді пікантно відсвяткували. — Тоді була оголошена вакантна посада менеджера. На співбесіду прийшла наша людина і почала танцювати... стриптиз. Можете уявити реакцію директора, — сміється пані Ірина. — А якось друзі замовили для чоловіка оркестр. Він його зустрів зранку музикою під вікнами квартири, а потім поїхав за ним на роботу... І так цілий день!». Також, за словами директора агенції, бувають такі замовлення, коли працівники ДАІ з «липовими» посвідченнями зупиняють жертву на дорозі й забирають у відділок...

Як кажуть в агенції, люди ніколи не ображаються на такі жарти. До того ж, професіональні актори агентства заздалегідь вивчають характер жертви та ситуацію, яку створять. Та коштує таке задоволення недешево. «Це ж треба і костюми замовити і робота акторів враховується, транспорт, — перераховує Ірина Мовчан. — Тож варто розрахровувати на 200—300 доларів і більше».

Подарунки на 1 квітня

Якщо ж організувати справжній розіграш задорого, тоді варто придбати веселий подарунок. Кияни присвятили цій темі аж дві інтернет–сторінки 1aprelya.org.ua/ і 1april.kiev.ua/. Дарувати прості жартівливі листівки — це вчорашній день. Це свято дає «зелене світло» для справді незвичайних і смішних подарунків. Зокрема, радять придбати такі речі: радіоприймач, що зовні нагадує «крутий» мобільник, антену (як перший крок до купівлі телевізора), вішалку (для майбутньої норкової шуби), рятівний жилет, капці (як універсальний спосіб боротьби з домашніми комахами), рожеві окуляри (для боротьби з сірими буднями), вогнегасник.... Також автори сайту вперто рекомендують подарувати у цей день близьким кришку від ... унітазу. Адже, це — «головне досягнення людства», «символ початку та завершення дня», «мрія космонавта», кращий друг книголюба...

 

ОТАКОЇ!

Румунський міністр закордонних справ Адріан Чиоряну застеріг жителів країни від першоквітневих жартів напередодні саміту НАТО, що відбудеться з 2 по 4 квітня у Бухаресті. Міністр наголосив: покарання для тих, хто невдало пожартує під час такого важливого заходу, буде особливо жорстким.

 

НАШІ — ПЕРШІ
В Одесі 1 квітня — вихідний

Попри те що день сміху активно святкують у цілому світі, це свято ще ніде не здобуло статус «вихідного дня». Одеса, схоже, стала першим містом, яке оголосило 1 квітня не робочим днем. Адже в цей час тут планується проведення свята сміху «Гуморина».

 

«Топ»–розіграші

* У 1933 році газета Madison Capital–Times з усією серйозністю сповістила читачів, що будівля законодавчого органу штату Вісконсін була повністю зруйнована в результаті загадкових вибухів через «велику кількість газів, накопичених під час тижневих напружених дебатів у палатах парламенту». Стаття супроводжувалась і страшною фотографією з руїнами, що викликало чималу довіру людей.

* На початку 90–х німецька радіостанція Westdeutsche Rundfunk заявила про досить незвичне розпорядження влади міста Кельн, де забороняється під час пробіжки в парку розвивати швидкість до... 9 кілометрів за годину. Це пояснили тим, що у білок якраз розпочинається шлюбний сезон і «бігуни» можуть потурбувати закоханих тваринок.

* У 1995 році в різних країнах розповсюджувались повідомлення про статуї Богоматері, що плачуть. До них приєдналась і статуя Леніна в італійському містечку Кавриаджо. Півміста першого квітня зібралось, аби подивитись на сльози вождя світового пролетаріату. Та невдовзі з’ясувалося, що штучно заплакана скульптура, — першоквітневий жарт.

* У 1999 році Phoenix New Times надрукувала статтю про створення нової благодійної організації для допомоги безпритульним. Здавалося б, нічого особливого, проте... Організація мала намір забезпечити безпритульних не їжою, а... зброєю і боєприпасами, що викликало чималу паніку в місцевих жителів.

* Нещодавно всіх любителів горілчаних виробів потішило повідомлення одного з агентств, що російська лікеро–горілчана компанія виготовляє новий сорт цукерок — «горілчані батончики» зі смаком лимона, кокоса та... соленого огірка. Також компанія працює над ще одним винаходом — розчинна горілка в чайних пакетиках.

  • Одеса Жванецького

    Колись Михайло Жванецький писав: «Письменників в Одесі багато, тому що нічого не потрібно вигадувати. Щоб написати оповідання, треба відкривати вікно — і записувати». Скориставшись цією порадою, відкривши вікно в одеському дворику тепер, швидше, станеш хуліганом, ніж письменником. Змінився час — змінились люди... Що сталося з Одесою? Чому сьогодні вона зовсім не схожа на те «досить гарне місто на нашому Півдні та чиїйсь Півночі», про яке писав і пише Михайло Михайлович? «Одеса тут більше не живе», — як завжди влучно підмітив сатирик. Так, одесити, про яких він писав, роз’їхалися по світу. Але залишилися вулиці, будинки та навіть установи, де бували персонажі Жванецького, де виріс і загострив перо він сам. >>

  • Гумор як робота

    Ідея зробити першоквітневе інтерв’ю з Анатолієм Литвиновим, найкращим читцем гумору в 70—90–ті роки (хто не пам’ятає його хіт «Як ми з кумом вареники варили» і взагалі весь кумівський цикл Павла Глазового), була майже концептуальною: так набив оскомину сучасний гумор із жартами нижче пояса. Але втілити цю ідею в життя виявилося не так просто. Анатолій Васильович, якому зараз 73 роки, переніс інсульт і з дому не виходить. «Що ви вигадуєте? Навіщо вам моє інтерв’ю, я вже в минулому, питайте тих, хто крутиться по телевізору». І все ж, відірвавшись від спільного з онуком перегляду мультиків, Анатолій Васильович поспілкувався з журналістом «УМ» по телефону: згадав часи Глазового і Шарварка, розповів, як починаючи з 1 квітня 10 днів підряд з переаншлагами в палаці «Україна» проходив фестиваль гумору «Вишневі усмішки», як міністр культури СРСР Демичев захистив їх перед українським Мінкультом. «А ви не знаєте, чого учора не було Ані Безулик?» — раптом перескочив з однієї теми на іншу артист. «Кажуть, ніби закінчився контракт із телеканалом», — відповідаю. «Отак скоро усе закінчиться, — невдоволено буркоче Литвинов. — Я газет не читаю, дивлюсь новини по телевізору, «Велику політику». Я не дуже люблю цього Савіка Шустера, а програма Ані Безулик мені сподобалась, і я здивувався, коли вона не вийшла, подумав, що це вже «пєрвиє звоночкі».

    Насправді, крім розмови, це ще й був невеликий концерт для одного слухача — Анатолій Литвинов по пам’яті розповів кілька довжелезних гуморесок Павла Глазового і більше того — фрагменти виступів болгарською і сербською мовами. Так дивно було чути цей знайомий із дитинства голос, інтонації, акторську майстерність, і так шкода, що «сучасний телевізор» не показує українську естрадну класику бодай інколи. >>

  • Не до жартів

    1 та 2 квітня в Одесі традиційно проведуть «Гуморину–2010». А ще не так давно День сміху, який уже давно став візитною карткою міста, був під загрозою зриву. Проти проведення свята виступили православні одесити, адже цьогоріч 1 квітня припадає на Чистий Четвер Страсної Седмиці, — цього дня масові гуляння просто неприпустимі. 28 березня кілька сотень людей пройшлися вулицями міста, щоб висловити свій протест. >>

  • ДОСІ АКТУАЛЬНО

    Давненько вже не бачила

    Синка свого мати, —

    З того часу, як обрали

    Його в депутати. >>

  • Сміх та й годі

    Завтра Одеса перетвориться на грандіозний цирковий майданчик — так місто відзначатиме черговий День сміху. На Дерибасівській знову зберуться тисячі людей з розмальованими щоками та перуками із фольги, з браслетами, які світяться у темряві, та перснями, які поливають перехожих водою. Кілька років тому мене перестріли навіть дівчата з величезною рибальською сіткою замість шалика (мабуть, русалки), тітонька, з ніг до голови замотана у бинти (єгипетська мумія?) і дядько... з обідком від унітаза на шиї (туалетне каченя?). >>

  • Спадковий клоун

    Обережно, аби не перечепитися, заходжу до тісної різнокольорової кімнати. На стінах — сліди минулих виступів у цирку: афіші. А зараз тут багато строкатого вбрання, серед якого виділяється костюм пірата, на цвяху висить знайомий з дитинства червоний поролоновий ніс. На підлозі примостився трохи сумний білий пудель... «Сміливіше! Це наша гримерна», — каже мені Ровшан Халікназаров, клоун Московського цирку на воді, який зараз гастролює в Києві.
    Сідаю на стілець. Готуюся до відкриття світу з невідомого досі боку: очима клоуна... >>