Задурманені газом
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ
У моєму будинку немає газу. Взагалі. Не те щоб кран перекрили підлі комунальники, а просто в проекті новобудови цього виду енергоносія не передбачили. Такий неприємний факт, як виявилося, серйозно розширює світогляд. Скажімо, про модну нині тему, без якої не обходиться жоден банкет–фуршет у найкращих домах Києва, області та політично свідомих регіонів, я можу говорити як громадянин — із державницьких, так би мовити, позицій. Іншими словами, не маючи від теми жодної особистої вигоди. На відміну від деяких впливових державних чиновників, які буцімто її мають. Тому сумніви, які мене періодично навідують, з’являються аж ніяк не від бажання долучитися до фінансових потоків «газових» грошей.
Як і весь український народ, я радо вітав бажання нашої Прем’єрки позбутися посередників на газовому ринку. «Це через них українці мають такий дорогий газ», — стверджувала Юлія Володимирівна. За цієї логікою, після юридичної ліквідації глитаїв енергоносії на наших теренах мали б суттєво подешевшати. Після перемовин Прем’єрки в Москві її перший заступник Олександр Турчинов підтвердив: наша позиція буде жорсткою і Кабмін наполягатиме!.. Жорстко, мовляв, наполягатиме — схема буде іншою, якою саме — не суть важливо, але значно кращою. При цьому урядовці робитимуть усе, аби ці зміни не потягнули за собою ЗБІЛЬШЕННЯ (!) ціни на газ.
Звідси сумнів перший: якщо працювати через посередника — це платити двічі, то чому торгувати напряму виходить не дешевше? Втім у непрозорій схемі розрахунків та кулуарних домовленостей чорти можуть ховатися де завгодно. Скажімо, нині ніхто — ні влада, ні опозиція — не може чітко пояснити: звідки взявся наш борг газом перед «Газпромом»? І чи справді він таки наш?
Ох, як героїчно це виглядало ще три роки тому! У незалежній Україні з’явилася непідконтрольна Москві влада, і супостат під надуманими приводами тисне на найболючіший мозоль — у люті холоди прагне залишити жінок, дітей, старих без теплих батарей і гарячого чаю. Увесь світ тоді був разом із нами! Підтримували... Звичайно, не в очі Кремлю, а нам у вушко, але шепотіли: «Ми з вами! Якщо щось, то цей... поспівчуваємо... Але рішуче! Як за своїх!». Нині Європа крутить ніс — «втручатися у діалог України та Росії не будемо».
Я їх розумію: тут рідна влада не знає, як правильно втрутитися в цей діалог. На чиєму боці виступати, тобто. Бо якщо мені з ЖЕКу приходить папірець, що я їм щось винен, а я знаю, що хлопці дурять, то просто беру квитанцію із касовим штемпелем і гордо тицяю під ніс кому треба. І все! Цілковитий консенсус настає миттєво. Сумнів номер два: чому наш народом обраний уряд, правоохоронці (ті завжди були з народом), Рада національної безпеки та просто політичні батьки нації за ті тижні, що Росія нас ганьбить перед світом, не можуть чітко й твердо сказати своїм підданим — борг виник через підлого Васю Пупкіна, який розпивав чаї у робочий час замість того, аби вчасно оформити платіжку? І є цей борг чи нам його придумали? А якщо навіть є, то й що з того?!! У цілому світі хтось комусь щось винен. Америка з її найпотужнішою економікою десятки мільярдів заборгувала, Китай та інші азійські економічні тигри також. Про вічно «перспективні країни», як наша, навіть і говорити зайве — без позичок, кредитів, боргів економіка не живе.
Але тут потрібно агресивно відстоювати свою точку зору («жорстко», як сказав би пан Турчинов), і позиція у держави має бути єдиною та чітко зрозумілою хоча би для власного народу. Бо якщо борг виник через власну неквапливість — це одне. Якщо це елемент фінансової стратегії із діловим партнером — друге. Якщо ж кошти просто вилучали, аби виплачувати вклади «Ощадбанку», — третє. Якщо ж приватна структура винна комусь гроші, то хіба держава (тобто ми з вами) має рвати на собі волосся і червоніти перед усім світом. Зрештою, якщо таки самі не платили кілька місяців за спожитий газ, то треба бодай відверто визнати і розрахуватись, як порядні партнери. А не розводити і тут політику.
