«В’ячеслав Максимович часто казав: «Та що ви до мене ставитеся, як до пророка якогось — я ж звичайна людина!»

22.12.2007
«В’ячеслав Максимович часто казав: «Та що ви до мене ставитеся, як до пророка якогось — я ж звичайна людина!»

Депутат Микола Кульчинський.

Народний депутат від «НУНС» Микола Кульчинський (нині — член партії «Наша Україна») упродовж багатьох років був активістом Народного руху України. Він очолював Полтавську обласну організацію НРУ й до самої смерті Чорновола був вірним його соратником. Під час поїздок до Полтави лідер Народного руху зупинявся у скромній двокімнатній квартирці Кульчинських. Як і Чорновіл, Кульчинський також був дисидентом і відсидів строк за антирадянську діяльність.

 

«Привідчиняю трохи двері — а він навколішки перед іконою стоїть, молиться»

— В’ячеслав Максимович був дуже шляхетною і надзвичайно делікатною людиною — ця риса притаманна всім «шістдесятникам», — пригадує пан Микола. — Чорновіл завжди дуже ніяковів, коли навколо нього клопоталися. Ми намагалися виділити йому окрему кімнату, смачно нагодувати, а йому від цього було незручно, він просив, аби ми не переймалися, його все й так влаштовує. Часто нагадував тим людям, які ним надто захоплювалися: «Та що ви до мене ставитеся, як до пророка якогось — я ж звичайна людина, люблю прості земні насолоди».

Мене вразив один випадок. Уранці нам треба було бігти у якихось справах, жінка вже зготувала сніданок, а В’ячеслав Максимович іще не виходив зі своєї кімнати. Я стукаю, щоб його покликати, а відповіді немає. Привідчиняю двері — а він навколішки перед іконою стоїть, молиться...

Якось під час президентської кампанії 1991 року приїхали ми у Лохвицю (я тоді був довіреною особою В’ячеслава Максимовича як кандидата у президенти). У зал, де проходила зустріч, набилося понад сім сотень людей — і в проходах стояли, і перед сценою. І атмосфера така — антирухівська, недовірлива, багато старших людей із «радянською свідомістю». Постійно вигукували якісь образи, засвистували. А ми (дисиденти. — Ред.) доти так довго були змушені тримати все в собі, що після настання такої–сякої свободи вже важко було стримуватись. Та щоразу, коли я поривався підскочити й сказати щось різке, Чорновіл мене за руку втримував і вмовляв стримуватися. Покричали вони отак, а він спокійно, так врівноважено відповідав, спілкувався з ними... І завершилося все тим, що увесь зал встав і аплодував йому — люди відчули, що він свій, потім обнімали його, цілували... Я аж розплакався тоді, бо ж виявилося, що це наші люди, а здавалося — такі «совки». Умів він спілкуватися з людьми.

Чорновіл добрий був, щедрий. Якось після зустрічі в кінотеатрі «Полтава», коли вже народ починав потроху розходитися, а залишалися «прохачі», підійшла до Чорновола бабуся й попросила матеріальної допомоги. В’ячеслав Максимович «пройшовся» по всіх своїх кишенях, вигріб звідти усе, що мав — навіть не рахував, а все їй віддав.

Комунізм треба знищити, а історія творитиметься на Сході

Чорновіл був людиною культури, а отже — універсальною людиною. І політиком від Бога. Я свого часу дуже багато з ним сперечався, не раз виступав його опонентом на проводі — у нас в НРУ була така демократія, що ніколи ніхто не боявся висловлювати свою думку. І ніхто тоді ще навіть не припускав, що це може робитися зумисне, за гроші абощо... Тоді я думав, що він помиляється, а потім переконався — таки мав рацію В’ячеслав Максимович.

У нього були дві блискучі тези. Перша: комунізм треба знищити. Політично, звісно. Бо Комуністична партія — це гальмо для України. Друга теза: історія України творитиметься на Сході. Чорновіл завжди акцентував на тому, що не можна зациклюватися на Західній Україні, навпаки — всі зусилля треба спрямовувати саме на Східну! А там навіть у нас керівники осередків були залежні від голів кучмівських організацій, тому починати треба було зі змін, а потім уже братися за активну роботу з народом.

Опоненти закидали Чорноволові те, що він увів у наш політикум термін «конструктивна опозиція». Але інакше не можна було, і для того щоб це зрозуміти, треба мати державницьке мислення. Імперія (Росія. — Ред.) витрачає величезні гроші й зусилля на те, щоб підірвати стабільність у колишніх країнах СРСР і мати там вплив. Тому Чорновіл як державник добре розумів, що на той час поганий Президент чи добрий — це менш важливо, ніж безвладдя. До речі, В’ячеслав Максимович мав досить великий вплив на раннього Кучму, тому такий абсолютно антиукраїнський елемент у президентській Адміністрації як Дмитро Табачник намагався звести їхні зустрічі до мінімуму. І пізніше оточення робило те саме. Чорновіл мені розповідав, як Кучма дзвонив і запрошував його на зустріч, а коли В’ячеслав Максимович приходив, виявлялося, що Президент кудись поїхав, невідомо коли повернеться тощо. Навряд чи це було випадково. Звісно, потім влада Кучми переросла в авторитаризм і нам було значно складніше перебувати саме в конструктивній опозиції, тому завжди доводилося балансувати на грані різкого удару по Президентові. І Чорновіл цю межу добре розумів, бо на той момент головне було — пересилити вплив на нього російської агентури.

«Для тих, хто спонсорував Рух Чорновола, це була ніби пожертва для спасіння своєї душі»

Узагалі, політика — це дуже складна гра, настільки багатоходова, що навіть головні дійові особи навряд чи можуть осягнути всю глибину цих ходів. В’ячеслав Чорновіл виходив із реальної історичної мети: мати незалежну суверенну Українську державу (як, до речі, і Віктор Ющенко). А хлопці (та частина НРУ, яка відкололася в Український народний рух, а згодом перейменувалася в УНП. — Ред.) якраз керувалися іншими категоріями. Нагадаю, що насамперед їх не влаштовувало положення про фракцію НРУ в парламенті, згідно з яким представники Руху у ВР повинні були керуватися рішеннями партії, з’їзду. А тоді в Раді вже почали «ходити» гроші за певні голосування, тому дехто хотів бути незалежним від партії, яка представляла українські інтереси, а не корпоративні.

Звісно, не кожному дано вміти знаходити гроші на партію, залишаючись при цьому незалежним від жертводавців. Чорновіл це вмів. Умів так поводитися з людьми, що, даючи йому гроші, тодішні багатії нічого не вимагали навзаєм — це для них була ніби пожертва для спасіння своєї душі, хоч як це пафосно звучить.

 

P.S.

Обставини загибелі

Чорновіл загинув в автокатастрофі 25 березня 1999 року. На під’їзді до Борисполя шлях «Тойоті Королла», на якій В’ячеслав Максимович поночі вертався з Кіровограда, перегородив КамАЗ із причіпом — за його кермом був водій КСП із Дніпропетровщини Володимир Куделя. Водій Євген Павлов та лідер Руху загинули на місці.

Відтак Чорновіл не взяв участі у своїй другій президентській кампанії (на виборах–1994 Рух не висував свого кандидата, а підтримав Кравчука). На той час рейтинг Чорновола був меншим 10% — на парламентських виборах–1998 його партія набрала 9,4% голосів, а невдовзі — розкололася надвоє.

Правоохоронні органи тоді відкинули версію із замахом на життя відомого політика.

У березні 2001 року депутати Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак стверджували, що кандидат у президенти 1999 року Євген Марчук демонстрував їм відеокасету зі свідченнями офіцера міліції про те, ніби аварію, в якій загинув В’ячеслав Чорновіл, організував спецпідрозділ МВС. Пізніше Марчук заявив про зникнення тієї касети. Пасажир КамАЗа, нібито ймовірний координатор акції з усунення Чорновола Іван Шолом, виїхав у Волинську область, де невдовзі помер — за офіційною версією, від серцевого нападу під час запою. Депутат Єрмак загинув в автокатастрофі в лютому 2003–го.

Зараз розслідування у справі про загибель Чорновола відновлено. За повідомленням газети «Коммєрсант–Україна», на даний час слідство призначило перевірку ключових свідків — у тому числі й голови СБУ Євгена Марчука — на детекторі брехні. Колишній майор держохорони Микола Мельниченко днями погодився передати Генеральній прокуратурі аудіозаписи, що стосуються справи про смерть лідера НРУ.

 

ЦИТАТА

Так казав Чорновіл

«Я — не романтик. Я романтиком був у вашому віці, в 60–ті роки, коли придумував катапульту, яка б запустила над Хрещатиком листівки антикомуністичні і щось подібне. Я вже настільки давно в політиці, що став прагматиком, але я — ідейний прагматик... Лідери повинні бути ідейними. А якщо вони (опоненти з числа рухівців. — Ред.) пішли в газотрейдери, пішли на лобіювання якихось інтересів, то хай йдуть собі у бізнес».

25 березня 1999 року, з виступу в Кіровоградському педінституті — останньої публічної промови Чорновола

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>