Юрій Нечистяк: За такий гріх,як попсня, грішники горітимуть у пеклі

08.12.2007
Юрій Нечистяк: За такий гріх,як попсня, грішники горітимуть у пеклі

Юрій Нечистяк.

Про нього можна говорити як у фільмі: він же Юрченко, він же Юркеш, він же Нечистяк або, як він сам про себе співає, «а я собі Юрчик». Пригадується тендітний поп–артист, з романтичними кучерями і рюшечками, а тепер — змужнілий рокер із дюжиною відповідних жартів, лідер гурту «Юркеш» Юрко Нечистяк — один із «рок–мушкетерів». Він змінився і тепер краще за будь–якого рокера знає, чим відрізняється попсня як гріх і попса як мас–культура. Він покаявся. «А ви?» — запитує музикант у кожного, хто побачить його картинку «Попсня–гріх».

— Я ніколи нічого не малював у своєму житті, це мій перший малюнок. Щоб можна було зрозуміти, що ж усе–таки зображено, скраєчку підписав, що це вогонь, котел і дим. Бо за такий гріх, як попсня, грішники горітимуть у пеклі.

 І врятує їх тільки покаяння, як свого часу було у вас?

— Особисто я розрізняю попсу від попсні. Чомусь і те, й інше бачать у чорних тонах. Попсня — не поп–музика, вона може бути і в рок–музиці, і де завгодно. В політиці,здається, її найбільше. Таке «мистецтво» заради грошей, на потребу дня є великим гріхом. Я міг би й себе там намалювати, бо дехто скаже, що Юрко Юрченко був серед них, але я ж не співав попсні, а поп, тобто лірику.

 Деякі ваші колеги відверто зобразили обличчя попсні. Ваш котел повний, однак нікого не видно?

— «Не суди — і не судимий будеш». Я ж не знаю, хто, що і через що. Тому писати конкретні імена не можу і коментувати малюнки інших також.

 Як ви можете пояснити, що про старий проект «Юрко Юрченко» знають і пам’ятають краще, аніж про «Юркеш»?

— Є апостол Павло, якого всі знають як святого, але до цього він переслідував Христа. Головне — не ким ти був, а ким є зараз.

А чому Юрко Юрченко був популярним? Бо тоді можна було розкрутити все, що зав­годно, навіть праску, і за нею бігали б «фанати». Зараз нам це важче зробити, бо «Юркеш» — складноформатна музика і ми не маємо відповідних коштів на розкрутку, рекламу, зйомки кліпів один за одним. Але це аж ніяк не означає, що нас не сприймають.

 Що відбулося в 1998 році, коли ви перестали бути поп–співаком?

— Та нічого не відбулося. Якось їхав у поїзді з Самбора, впав із верхньої полиці й зрозумів, що проект «Юрко Юрченко» треба закривати, бо роблю щось не те. Я не був тим, ким мене розкрутили. Я прийшов із рок–музики у попсу, потусувався там два роки і вийшов за власним бажанням.

Хоча були моменти, я хотів навіть виїхати з України: коли розказував, що я розумний, ніхто не вірив, бо сприймали як Буратіно.

Потім я був у пошуку і вважаю, що час не змарнував. Я не мелькав на телевізорах, не експлуатував цей імідж і на останках не заробляв грошей. Я розумів, що це підставна фірма, яка лопнула. Мене посадили на довгі роки і я чесно відсидів за нього. А тоді покаявся і вийшов нормальною чистою людиною. Я чесно займаюся музикою, а не спецефектами. Мені не треба популярності. Вона не завжди добра. Якщо хтось убив Елтона Джона і прославився, то хіба це добре?

 Знаю, що на носі презентація другого альбому «Юркеша». Чим він відрізнятиметься від попереднього?

— Додалася істерика пацанів, які розуміють, що нічого змінити не можуть, бо багатьом людям подобаються «менуети» і тюльпани в цеЛАФАні. Гумор і сатира залишилися. Він — веселий, бадьорий, соціальний і дуже сучасний. Наступного тижня плануємо його випустити у світ. Незважаючи на те, що «Юркеш» називають неформатним, ми абсолютно комерційна група.

 Ви співаєте: «Слава, ґдє ти, пріхаді, тєбя я жду». Отже, до слави, як не крути, ви небайдужий.

— Я ж не про себе співаю, а про якогось митця, який чекає слави, пишучи «менуети». Ми порушуємо дуже великі, серйозні, соціальні проблеми на рівні Верховної Ради. Мене кумарить, що взагалі відбувається в нашій культурі, що вона нікому не цікава. Справжні митці пропадають, бо мусять писати «менуети», щоб вижити. Якби в мене були зайві гроші, я б знімав кліп за кліпом, але на жодну тусовку не приходив би.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>