Фігаро лається англійською
Євген Миронов запросив Кирила Серебреннікова, і вони створили «проект»
Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
Після «душки» Сергія Маковецького до Києва завітав «душка» Євген Миронов. Причому в новому для себе амплуа. До цього ми сперечалися, де Миронов виглядає органічніше — в «Ідіоті» чи «Полюванні на піранью», а, виявляється, акторство — це не єдина «тарілка», яку Миронов вважає своєю. Нещодавно Євген вирішив спробувати сили в амплуа керівника творчого проекту. Зареєструвавши «Театральну компанію Євгена Миронова» він звернув свій погляд на «Фігаро» Бомарше. Причому закиди, що його порівнюватимуть із відомим однофамільцем — роль Фігаро була останньою сценічною роботою Андрія Миронова — відкинув відразу. «Мене постійно з кимось порівнюють, — зізнався він. — За що не візьмусь, кажуть, що знову зіграв, як Смоктуновський. А наш «Фігаро»— це інша роль, інший спектакль, інше життя».
Виставу «Фігаро. Події одного дня», найдорожчі квитки на яку в Києві коштували 1300 гривень, минулої осені почали репетирувати в Одесі. І хоча всі актори дружно стверджують, що працювалося їм легко і з вогником, однозначними їхні коментарі не були. Лія Ахеджакова зізналася, що вона бачила багато постановок «Фігаро» і в жодній із них їй не подобалася Марселіна — «якась вона опереточна». Але, коли Ахеджакову запросили на роль Марселіни в цій виставі, вона погодилася відразу, бо постановником «Фігаро» був сам Кирило Серебренніков. Один із найсуперечливіших режисерів російської сучасності, в якого Ахеджакова знімалася у фільмі «Зображуючи жертву». Фактор авангардиста Серебреннікова став вирішальним і для актора МХАТу Авангарда Леонтьєва, з яким актор має давній творчий контакт — зараз, наприклад, грає у його постановці «Ліс». «Серебреннікова прийнято сварити, а я його люблю, — заявив Леонтьєв. — Моя роль у цій виставі нелегка — драматург, працюючи над образом Бартоло, не дуже постарався... В іншому випадку, може б, і відмовився, бо надто переживав за результат».
Віра у Серебреннікова підсилювалася ще й сучасним перекладом п’єси, який зробила Марія Зоніна. Власне, постановка сама перетворилася на гімн сучасності, часто не в найкращому її вираженні. Одяг героїв дуже нагадує той, в який одягаємося всі ми... На сцені — електрогітари і барабани. А Фігаро проводить майстер–клас зі «сквернословия» для свого господаря, навчаючи його лаятися на англійський манер — fuck you. Колись драматург Микола Коляда подібними слівцями, але російською, здобував собі славу піонера пострадянської «чорнухи». Тепер такі прийомчики проскакують у постановці, яка, здавалося б, незалежно від кон’юнктури, приречена на феєричну «картинку», святково–піднесену атмосферу, безтурботну виставу–свято. «Фігаро» від Миронова стовідсотково потрапляє під визначення «вистава, яка подобається глядачам і яку критикують критики».
А поки спектакль активно гастролює, його ідейний натхненник продовжує набиратися досвіду в царині керування проектами. Так, нещодавно у дванадцятисерійній картині «Апостол», де Миронов грає дві ролі братів–близнюків, відсторонили від роботи режисера Юрія Мороза. Й актору доручили роль художнього керівника. Миронов, який очолює Театр націй, керує власною театральною компанією і багато знімається, погодився.
