Софiївський майдан. У 1919-му тут проголошували iсторичну Злуку. (Фото Василя ГРИБА.)
22 січня 1919 року на Софійському майдані у столиці проголосили злуку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР, що постала в листопаді 1918 року) з УНР. Директорія УНР видала Універсал, у якому повідомлялося про злиття в єдину державу Галичини, Буковини, Угорської Русі та Наддніпрянщини. Колишнім малоросам і малополякам сяйнула, хоч і ненадовго, власна держава, у якій вони відверто стали називатися українцями. Утім процес поєднання розпочався ще 1 грудня (воiстину державницький день!) 1918 року у Фастові. Тоді представники УНР та ЗУНР зібралися, щоб, як говорилося в документі, підписати «передвступний договір про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю». Попереду був бій під Мотовилівкою, де було остаточно, з військової точки зору, знесилено владу гетьмана Павла Скоропадського (ще 5 листопада Українська національна рада надіслала свою делегацію на чолі з Осипом Назаруком до Києва, для переговорів щодо злуки з гетьманом Скоропадським, опісля переговори продовжувалися з новоутвореною Директорією). А за спиною січовиків вирувала Україна. Бути їй чи в черговий раз поклекотіти і завмерти, як уже не раз ставалося?
Керівники двох українських держав зібралися для утвердження історичної справедливості у штабному вагоні на залізничній станції Фастів, поблизу Києва. Акт злуки засвідчили своїми підписами від УНР — Володимир Винниченко, Панас Андрієвський, Федір Швець, Симон Петлюра, від ЗУНР — Лонгин Цегельський та Дмитро Левицький.
Сьогодні на тому місці у Фастові — громадський «Музей на колесах» (державним він поки не став, складається враження, що потрібен тільки «трудящим»). Утiм громадські діячі і місцева влада передбачили напередодні річниці проголошення державності лекції у школах і бібліотеках на тему «Акт злуки — крок до майбутньої незалежності України». Музей, влаштований у звичайному старенькому вагоні, який нагадує про той транспортний засіб, у якому насправді поважні діячі підписували Акт, став, за висловом фастівців, «острівцем демократії» у їхньому регіоні. За кілька років його оглянули більше тисячі відвідувачів. Тут можна переглянути документальний фільм про події, пов'язані з Актом злуки, що його змонтував із багатьох стрічок кінохроніки фастівець Василь Портяк — сценарист багатьох національних фільмів, зокрема «Нескорений», про Романа Шухевича. У музеї навіть є зразки зброї часів Української революції. От тільки з пам'ятним знаком на честь цієї, ключової для держави, події у місті не все гаразд — ідею його встановлення, знову ж таки, «пробиває» тільки «неспокійна» громадськість, «самовільно» збирає на це кошти. Незважаючи на те, що проект і макет знака вже розроблені скульптором Анатолiєм Древецьким, встановити його без підтримки влади неможливо. А урядовці, здається, вшанувати пам'ять своїх видатних попередників і колег не надто прагнуть.
Анатолій КОРЧАК,
директор «Музею на колесах».
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
