Перша в Україні пересадка штучного серця: як жити далі

Пацієнтові з Харкова Павлу Дорошку пересадили штучне серце, яке виготовила німецька фірма BerlinHeart. Вартість апарата– близько 120 тисяч євро. Це перша в Україні операціяз імплантації штучного серця, яку здійснила група українських лікарів на чолі з доктором медичних наук, директором Київського міського центру серця («Інституту серця»), кардіохірургом Борисом Тодуровим.

Про це повідомляє «Главком».

Допомагати українським лікарям у першій операції приїхали їхні колеги з Німеччини на чолі з професором Крістофом Шмідтом. Хірургічне втручання тривало близько чотирьох годин, після чого пацієнта перевезли до реанімації і почався період виходжування хворого.

Профінансував закупівлю серця благодійний фонд «Серце на долоні». «Без операції пацієнт Павло Дорошко прожив би не більше двох-трьох тижнів», - каже кардіохірург Борис Тодуров.

Усього в країні до двох тисяч людей щорічно потребують трансплантації серця, 500 із них за відсутності протипоказань могли би бути прооперовані. Павлу Дорошку пощастило, - визнають лікарі, - він зможе жити довго тому, що термін експлуатації механічного серця необмежений, тобто, воно може працювати багато років. Чи не єдині обмеження для нього – це заборона великих фізичних навантажень і купання у відкритій воді через можливість потрапляння інфекції до тіла через трубочку з черевної порожнини, яка веде до акумулятора, що розташовується назовні в сумці.

Борис Тодуров зазначає, що «в Європі люди з механічним серцем у середньому живуть близько півтора року тому, що далі в них є можливість пройти через звичайну трансплантацію. Механічне серце не розглядається там як самостійний метод лікування, воно - міст до пересадки».

В Україні дочекатися на пересадку серця майже неможливо через законодавство.

«Закон про донорство, за яким ми живемо (ухвалений 1999-го року Закон України Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини), передбачає презумпцію незгоди. Відповідно до цього закону після нашої смерті нашими органами можуть розпоряджатися тільки наші родичі. У мене немає механізму, за яким я можу дати згоду або незгоду на подальше донорство моїх органів. Парадокс, - пояснює Тодуров. – На жаль, маючи такий закон, за 16 років ми провели всього чотири трансплантації. Це при тому, що команда наша готова робити такі операції, є донори. Біля нас лікарня Швидкої допомоги, де кожного дня вмирають декілька людей. З різних причин, в основному через автокатастрофи, від політравм, різних поранень тощо. Багато хто з них помирає в молодому віці. Усіх їх ховають з усіма органами. Тобто, через це ми не можемо рятувати тих, кого могли би».