Я не святкую 9 травня.

11:34, 08.05.2017

Я не святкую 9 травня. Ні 8-го. Ні ніякого. 10 травня помер мій дід Андрій. Станичний ОУН, політвязень. Перед смертю все кричав уві сні: «Чого ви?», «Ай, кляті москалі колись жити не давали, тепер спати».

 

Сусідка приходила: «Ви, певно, вуйку, воювали?».

 

- Айя, Берлін брав, - казав дід, не зморгнувши оком, і згадуючи при тім, певно, сніги Воркути.

 

Дід не розказував ніколи і нічого. Взагалі. Нікому.

 

Тато розказував дві історії, а вуйко Богдан – одну.

 

Історія перша:

 

1945. 9 травня. Бойківські Карпати. Стрілець Муха і підрайонний СБіст Шугай:

 

- Чого сумуєте, друже?

 

- Ото думаю, з Берліну вони повернуть сюди. На нас.

 

Шугай загинув у тому ж таки 1945, восени... Застрелився в криївці, перед тим наказавши вийти і здатися 30 чоловікам, які ховалися від совітів...

 

Його тіло кинули в струмок і почали копати ногами... Підійшов офіцер, той, що щойно з фронту:

 

- Брось, сумей так, как он, тогда будешь иметь право издеваться.

 

А ввечері хтось зайшов в крайню хату і сказав:

 

- Там в лесу лежит Ваш. Заберите, пока не приехали из района. похороните.

 

Історія друга, почута від тата:

 

У 1945 році, весною боївка Білого десь на Львівщині рухалася по дорозі. Відкрито, бо ще чулися в добрій силі. Місцевість горбиста, внизу річка. І ось, з одного боку іде боївка, чоловік 20, а з протилежного боку – взвод радянських військових, також 20. Якщо починати бій, 1:1, загинуть всі або майже всі. Сили рівні, ховатися нема куди. І ось вони йдуть назустріч одне одному. Спускаються з протилежних горбів, до річки, до моста. На мосту повертають голови в різні боки. І, не дивлячись одне на одного, проходять. Кожен у свій бік.

 

Військові, що поверталися з фронту, не хотіли воювати з ОУН. «Пускай заград-отряды воюют, мы уже отвоевали». Заходили в ліс недалеко, лягали на траву, і часом пострілювали по воронах. А потім доповідали, що в квадраті такому-то нікого не виявлено. Сотня УПА тим часом стояла всередині квадрату, готова до бою. Але жодного стрілу ніхто не робив. То армійці, не НКВД, зайвої крові проливати не слід...

 

Історія третя, від вуйка Богдана Феника:

 

Отакий червоноармієць-облавник якось заблукав-відстав від своїх і потрапив у полон прямісінько в сотню УПА. Що з ним робити? Забрали гвинтівку, тицьнули рукою куди йти йому «до своїх» – іди. А він сів на землю і не йде:

 

- Убивайте. За утрату оружия расстреляют, убивайте.

 

Сидить і не йде.

 

Полаялися трохи, забрали затвор та патрони, віддали гвинтівку - Іди... Пішов...

 

А ще, був в батьковій боївці стрілець, що мав двох псів-вівчурів... на клички «Гітлер» і «Сталін»...


...........у 1945-му війна не зкінчилася.......вона іде.......досі.......

  • Українські митці — не російські

    Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>

  • Добровольці не знали, що їх «вижиматимуть» без ротаційних хвиль мобілізації

    Якби не "знали, куди йшли" - то путінський бліц-кріг би вдався, і держава не мала б часу для отримання допомоги, організації спротиву та мобілізації суспільства. Не знали тільки, що цей час буде бездарно просраний. >>

  • Закон про мобілізацію поганий і запізнілий

    Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>

  • Мобілізація: чотири болючих питання

    Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>