Стрічки в багнюці або Два слова про блокаду

14:20, 11.02.2017

Добре, що мене не запитують про блокаду. Як я до цього ставлюся і таке інше ...


Мені важко було б знайти відповідь.


Мені важко було б знайти відповідь, а потім згадала б – у перший рік правління Януковича, коли Україна почала отримувати перші ляпаси, ми придумали акцію «Лента за лентою». Тобто, кожному, хто мріє про вільну Україну, бачить Україну демократичною і незалежною від Росії, пропонувалося повісити на сумки, рюкзаки, петлички стрічку в кольорах українського прапора. Жовтий, блакитний ...


Люди підхопили цю наївну, але разом з тим відчайдушну фронду розбитих надій.
А незабаром Анна Герман, мир ботоксу її, оголосила державну акцію – повісь на сумку жовто-блакитну стрічку!


І за гроші Партії Регіонів почали закуповуватися ці стрічки. Їх видавали в транспорті і переходах. Люди охоче брали ці стрічки і в'язали на свої сумки. Акція була миттєво пошарпана і заляпана багнюкою. Буквально – ми піднімали з землі жмути цих стрічок. Які миттєво перестали бути сакральними, тому що перетворилися на моду.


Так я вперше пізнала на власній шкірі відомий постулат: «Якщо не можеш придушити бунт – очоль його!».


Нинішня блокада назрівала.

Блокада залізничних колій – це єдиний спосіб хоч якось придушити недореспубліки.

Замість постійного фінансування українською владою цих самих недореспублік. А ми їх фінансуємо, так. Навіть не сумнівайтеся.

Ось-ось мала спалахнути акція або щось подібне.

І акцію вирішили форсувати. Очоливши самі-знаєте-ким.


І вуаля. Старий як світ, девіз, зіграв знову!

Всі, хто міг би підтримати цю акцію – відвернулися від неї завдяки самі-знаєте-кому.

Завдяки людям, які розгубили свій авторитет на маргіналі.


Саме ці люди мали очолити акцію, щоб вона НЕ ВДАЛАСЯ.

Щоб вона від початку була приречена на провал.

Потрібну. Абсолютно необхідну в наш час акцію. Акцію, яка могла б переламати хід нашої війни.

Її швидко і з випередженням зробили маргінальною і заплямованою.

 

... І знову наші стрічки кольори українського прапора лежать в багнюці.

А хто зіграв на випередження ...

Хто розробив і здійснив цю недоблокаду ...

Думайте самі.


Мені боляче.

Там, в блокаді – реальні ветерани війни. Реальні бійці 14-15-х років війни. Я знаю багатьох з них. І знаю, наскільки боляче їм.

Вони в сюрі. У самому вирі тупого, але такого ясного сюрреалізму нашої війни.

Ось вам витяжка з поста. Ось вам виписка з сюру нашої дивної, незрозумілої – такої зрозумілої, кривавої, страшної війни.


.......... «Сьогодні відвідав залізничний переїзд в місті Бахмут, де розташований ще один пункт блокування торгівлі з терористами.

Якраз під'їхали представники Укрзалізниці області і просили відпустити їхній тепловоз, який зараз і слугує перепоною для вантажних потягів в бік днр/лнр.
Йому задали багато питань і виявилось, що на непідконтрольній території є українські станції, працюють українські залізничники, що отримують в Україні зарплату. При тому, вони ремонтують залізничні колії терористам і забезпечують роботу станцій. Їхні діти ходять в школу, де їм розповідають, що Гіві і Моторолла – то герої, а ми фашисти. Паспорт у них також днр є, інакше не жили б там. Отака ситуація.
Репортаж буде ввечері.

upd. Переслухав синхрон. Тарас Пастух задав питання представнику Укрзалізниці: «Тобто ваші працівники отримують зарплатню з бюджету України за ремонт колій, по яких терористи доставляють снаряди, з яких потім обстрілюють наші території в тому числі Авдіївку?» - «Я розумію. Але в нас розпорядження (від СБУ)», - відповів представник Укрзалізниці»...


І це справді так.

Охорона одного з мерів українського боку Донбасу кожного дня їздить на роботу з Донецька.

Менти, які свого часу начудили на сепарскому боці, зараз благополучно служать в Бахмуті. І чудять тут, на українській території.

І це тільки приклади навспак. Насправді їх набагато більше.

На кожному кроці.


Щодо торгівлі зброєю на той бік.

Вона є, і теж аж горить.

Ви скажете – а навіщо? Д_ЛНР напхані зброєю з Росії по саме … – загалом, вам по пояс буде. Навіщо, мовляв, ще купувати українську зброю?

Ось і я теж спочатку не розуміла. А все виявилося просто.

Зброя – вона як-не-як, але все ж контролюється. Ось свиснеш ти автомат, захочеш його продати, а хоп –  на автоматі номер. Не дай Бог, потрапиш з цим номером. Зайва стаття.
Інша справа – автомат російський. Загублені російські автомати у нас наче не в розшуку. Трофейний – і справа з кінцями.


Точно так і на тому боці. Українські автомати в ціні з тієї ж причини їхньої неврахованості.
Ось і йде обмін-торгівля на два фронти. Ви нам зброю вашу, ми вам – нашу.

Війна війною, а обід – за розкладом.

 


Ось і виступають наші блокадники проти цього всього – та тільки їх вже не слухають. Та тільки їх вже не підтримують.

Дуже гидко нашим активістам стати поруч з Семенченком і Парасюком. Гребують-с ...


Справу зроблено.

Не хочеш бунту – організуй і очоль його сам.


... Валяються наші стрічки в багнюці.

Як завжди…


Джерело