Дорога моя, мила моя Україно!
Ти – ще майже дівчинка. Я старша за тебе. Не знаю, хто я тобі, але точно не чужа. Ми разом з тобою зробили так багато!
Це ти за мною бігала у лугах коло бабусиної хати, завертаючи корів із паші, разом з тобою ми бунтували проти пострадянської системи у рок-клубі, вчились малювати, зачудовано милувались заходами сонця коло озера. Ми мандрували, підіймаючись на найвищі вершини і набивали гулі та синці у найглибших печерах.
Я люблю тебе. Люблю за те, що так щедро відкривала мені свої таємниці і ніколи не приховувала від мене краси пісні, слова. Люблю тебе за мудрість бабусь та дідусів. Люблю тебе за дитячий сміх.
Мила моя дівчинко!
Тобі уже 25. Я нічого не хочу від тебе. Просто живи. Просто будь. Будь тоді, коли вже не буде мене. Будь заради моїх дітей і онуків. Люби їх так, як любиш мене.
За віком ти – закохана студентка, молода мама, сповнена мрій, юнацької завзятості, вітру в голові... Що там ще у дівчат у двадцять п'ять років в голові? Ти тільки стаєш на ноги, вчишся самостійності. Справжньої самостійності...
Мені так шкода, що вона, твоя самостійність, гартується у крові та вогні.
Я не знаю, що я ще можу зробити для тебе, щоб ти, моя рідна, моя мила, моя дорога дівчинко, була здоровою та щасливою...
Тебе топчуть і кидають під ноги. Тебе зневажають і знеславлюють. Тобі часто навіть не дають поплакати і пожалітись, бо ти маєш бути сильною...А тобі ж зараз страшно. Дуже страшно...
Ти плачеш, ховаючи хлопчиків твого віку, які закрили тебе своїми грудьми і впали під градом куль чи осколків. Все – з любові до тебе. Все заради тебе...
Тримайся, моя рідна. Не ти для нас. Ми для тебе. Зміниться все – президенти, парламентарі, сотні міністрів проходитимуть перед твоїми очима і без кінця обіцятимуть та брехатимуть так красиво, що аж заслухаєшся. Ворожі танки, гради і всяка інша погань не вічна. Все минеться.
Ти вистоїш. Ти сильна. Ти витримаєш.
Ми допоможемо.
З днем народження, наша рідна дівчинко!