Ах, Одеса, або Місто, доброзичливе до дитини!

18:47, 18.07.2016

Днями повернулася із Одеси. Вирішила відпочити біля моря з трьома дітьми, найменшій із яких не виповнилося й року. Коли їхала, чоловік довго відмовляв брати дитячий візок. Мовляв, як ти будеш сама з тим візком у транспорті і з дитиною на руках?

 

Втім, переїзд видався нормальним. А от на вокзалі мене чекав перший культурний шок, коли перед маршруткою (звичайнісінький «Богдан») мені не довелося складати візок і брати дитину на руки – їх обох спокійно підняли в маршрутку. І за всю дорогу я не почула жодного нарікання на те, що візок займає надто багато місця чи наїхав ненароком комусь на ногу. Навіть, коли людей набивалося, як бичків у бляшанку, чи стояти доводилося у самому проході. Таке ж ставлення до нас було і в тролейбусах, і в більш комфортних маршрутках, де навіть було місце для інвалідних та дитячих візків.

 

Другий культурний шок я пережила десь на день другий-третій, коли раптом усвідомила, що я вільно з візочком можу пересуватися вулицями міста. І не  лише в центрі, але й на околицях: практично на кожному пішохідному переході були зручні з’їзди, біля магазинів – пандуси, а до моря на будь-якому пляжі можна було знайти пологий спуск до води. Не дивно, що біля моря можна було побачити багато мам із немовлятами у візках. І навіть за цей тиждень я помітила біля лежаків один інвалідний візок. До речі, за словами моїх друзів, за останні два роки Одеса набагато змінилася в кращий бік. Так що, хто б мені що розповідав про Міхо, а мені він подобається.

 

Водночас згадалося, як ми з Миколою Подрезаном, головою Міжнародного благодійного ІП-фонду, кілька років тому «випробовували на міцність» центр столиці. Микола Володимирович тоді назвав нашу мандрівку «500 метрів приниження», бо все, на що ми спромоглися – зробити «коло пошани» від вулиці Заньковецької через Городецького до метро Хрещатик і, через Пасаж – назад. На другий бік Хрещатика, де Київрада та Головпошта, на інвалідному візку без сторонньої допомоги потрапити практично неможливо. Не кажучи уже про музеї чи театри. Хоча, як показує досвід Одеси, зробити це не так складно: півтора метра бордюра з обох боків пішохідного переходу зрізати і зробити пологий спуск. Або, принаймні, намостити кілька лопат асфальту з боку дороги. Варіантів безліч – Микола Володимирович не перший рік мандрує різними країнами і збирає різноманітні «лайф-хаки». Було б бажання щось робити.

 

Я розумію Одесу. Це – місто-курорт, яке живе за рахунок моря і туристів, які сюди приїжджають. І тут розуміють, що мама, яка приїде сюди з усією родиною і дитячим візком зараз, це краще за маму, яка приїде сюди лише через три роки, коли дитина уже впевнено стоятиме на ногах. Бо, приїхавши зараз, ця мама може приїхати і за рік, і за два, і за три. А це все – гроші.     

 

А от як змусити столичних чиновників зробити так, щоб мамам із візочками та людям, які волею випадку опинилися в інвалідних візках, можна було б спокійно прогулятися центром Києва, заїхати до супермаркету, до історичних пам’яток?.. Принаймні, Микола Подрезан уже більше двадцяти років шукає відповідь на це запитання.

 

Але надія лишається. Десять років тому, коли я народжувала старшу, лише поодинокі пологові переходили на новітні стандарти і отримували статус «Лікарня, доброзичлива до дитини». А зараз такий статус має чи не кожен другий пологовий. Можливо я й дочекаюся того, що й Київ стане Містом, доброзичливим до дитини і людей з особливими потребами. Тим більше, що в Європі це давно стало нормою життя, а ми наступного року прийматимемо «Євробачення».

 

А поки що…

 

Я знову хочу в Одесу!

  • Громадські активісти: люди, які всім заважають

    Ми маємо погану тенденцію. Дуже погану. Переслідування, залякування, погрози, дискредитації та інші методи по відношенню до людей, які не вписалися в рейдерські схеми, не пішли до незаконних парамілітарних угрупувань, не працюють на відкатах, не погоджуються на бізнесові чи політичні договорняки. >>

  • А ви знали, що поруч з Одесою знаходиться найбільша в Європі плантація міні-ківі?

    В Біляївському районі, в 2012 році, спільне українсько-французьке підприємство заклало плантацію і в 2015 році було отримано перший врожай актинідії аргута або міні-ківі. Це плоди з так званою зниженою волохатістю, дуже смачні та високовітамінні. >>

  • Краще платити податки, аніж хабарі

    Була в Одесі на вихідних. Забігла в торговий центр, що поруч. Як правило, там купую домашній текстиль. Просила ще раніше замовити мені атласно-махрові простирадла. >>

  • А судді хто?

    Батьки дітей-дзюдоїстів в Одеській області заявляють про несправедливе суддівтво поєдинків і явне підсуджування учасникам, що були слабшими. Обурені батьки продовжують надсилати листи у Федерацію дзюдю і скаржаться, що там їх ігнорують. >>