Чому я не хочу переговорів з Плотницьким і Захарченком

15:11, 08.06.2016

Колеги розділилися на 2 фронти. Одні радіють заяві Савченко про необхідність переговорів з верхівкою ЛДНР, інші різко засуджують. Щоб зрозуміти, з ким доведеться говорити, давайте згадаємо, як нинішня верхівка «ЛНР» опинилася при владі:

10 травня 2014 року на Должанському КПП розстріляли сім'ю. 10-річна дівчинка залишилася сиротою.

17 травня 2014 року на Гайовому розстріляли хлопця на шевроле. Він не зупинився «за наказом», за що поплатився життям. Його ім'я - Денис Харитоненко. Йому було 25 років.

25 травня 2014 року на одному з блокпостів викрали журналіста Станіслава Бондаренка. Його тиждень били «на підвалі». Звільнили, тільки коли загроза здоров'ю стала критичною.

29 травня 2014-го року майбутні «переговірники» штурмували військові частини в Луганську. Під час штурму пострілом в голову вбили сержанта Дмитра Шелеміна. Хлопець був зі Стаханова, йому було всього 22 роки. Кажуть, він був душею компанії і гарною людиною. (Точніше говорили наприкінці травня, адже протягом 2-х наступних років про нього так ніхто і не згадав).

2 червня 2014 року розпочався штурм Луганського прикордонного загону. Житлові багатоповерхівки кварталу Мирний виявилися зручною позицією для стрільби по прикордонниках.

Згадані факти не є вичерпними. Було ще багато чого. І викрадення Біди і Мокроусової, і розстріл адвоката Чудовського, і напад на журналістів. Я написав про те, що перше спало на думку. Зазначені люди не були «западеннями», «американськими солдатами Блеквотер» і т.ін. Вони жили на Донбасі і постраждали від рук його "визволителів".

Ті, хто почав війну ще до початку АТО, люблять говорити про «переворот на Майдані». Але під час майдану не розстрілювали людей у ​​Луганську. «Автобуси з Правим сектором» не в'їжджали в місто. Але раз потрібно було розпочати бійню, її розпочали.

Я не проти діалогу. Але ж він має бути з представниками, а не з загарбниками, чи не так?