У травні 2018 року у боях в зоні ООС загинули і померли від ран 17 українських воїнів.
Цей весняний місяць став другим за кількістю втрат української армії після серпня, коли загинули 18 героїв.
Речники ООС та Міноборони повідомляли про 10 загиблих бійців Збройних сил. Але відомо, що також полягли два воїни з добровольчих формувань (ДУК ПС і УДА), два військовослужбовці ЦСО “Альфа” СБУ.
Ще три армійці ЗСУ померли від ран у шпиталях в наступні дні після отриманих важких поранень - про ці смерті штаби й надалі не згадують.
Разом - 17 жертв. Наймолодшому - 20 років. Найстаршому - 50.
Згадаймо всіх загиблих травня поіменно - тих, для кого весна 2018 року стала останньою в житті.
1. Іван Сперелуп "Лакалут". 14 серпня 1996 - 6 травня 2018.
Старший солдат, старший механік-водій (БМП) 1-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 24 ОМБр.
Народився в Слов'яносербську Луганської області. Батько - шахтар з Луганщини, мати - з Галичини, 2010 року родина переїхала до Ходорова.
2016 закінчив Новороздільський політехнічний коледж за фахом еколога, працював на фірмі у Жидачеві. 13 жовтня 2016 призваний на військову службу, 16 листопада 2016 підписав контракт, спочатку був кулеметником, згодом пройшов підготовку на механіка-водія. Воював у районі Золотого і Попасної, з січня 2018 - біля Новгородського.
Загинув під час патрулювання району оборони поблизу села Новоселівка (Ясинуватський район) на Горлівському напрямку внаслідок підриву БМП-2 на керованому фугасі, під час вогневого зіткнення з ДРГ противника.
Воїн похований у Ходорові.
Залишились батьки та три сестри.
2. Олег Пушкарук. 1 лютого 1969 - 9 травня 2018
Сержант, командир механізованого взводу - головний сержант 9-ї роти 3-ї батальйонно-тактичної групи 14 ОМБр.
Народився в місті Нововолинськ Волинської області.
1986 року закінчив Нововолинське СПТУ № 11 за фахом фрезерувальника. Строкову службу проходив у ракетних військах на Одещині. Працював на ливарному заводі начальником вантажопідйомного обладнання. Захоплювався полюванням. Був випадок, коли Олег захистив незнайому жінку від грабіжників, - один проти трьох.
Восени 2014 прийшов добровольцем до 1-го ОМПБ "Волинь", воював в районі Дебальцевого, Малої Орлівки, Попасної. 25 липня 2016 підписав контракт. Ніс службу в районі Станиці Луганської, Золотого.
Загинув 9 травня близько 4:00 поблизу села Кримське (Новоайдарський район), у бою з ДРГ противника, що намагалася пройти між опорними пунктами. Похований на старому кладовищі Нововолинська.
Залишилась дружина, двоє маленьких синів (5 і 2 років) та син від першого шлюбу.
Олег Пушкарук є двоюрідним братом полеглого в боях за Іловайськ Володимира Пушкарука.
3. Олег Бокоч. 29 листопада 1994 - 12 травня 2018.
Молодший сержант, фельдшер 2-ї роти 13 ОАеМБ 95 ОДШБр.
Народився в селі Миколаївка Кобеляцького району на Полтавщині.
У 2016-му закінчив Полтавський медичний коледж та був призваний на строкову службу, але вирішив підписати контракт із ЗСУ. Чотири місяці проходив вишкіл у 199-му навчальному центрі, потім - став до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригад.
У зоні бойових дій пробув близько року.
О 20:30, під час відбиття атаки противника на позиції в промзоні міста Авдіївка, намагаючись витягти пораненого з зони обстрілу, зазнав важкого осколкового поранення голови, яке не сумісне з життям.
Похований у Кобеляках на міському цвинтарі.
У героя залишилися батьки і брат.
4. Іван Кураш. 26 червня 1985 - 15 травня 2018.
Старший солдат, старший стрілець 14 ОМБр.
Народився в селі Литвинів Підгаєцького району Тернопільської області.
З 7-го класу зростав без матері. Закінчив ПТУ №24 у Підгайцях за фахом муляра-штукатура. 2004 пішов на строкову службу, яку проходив в артилерійському полку. Їздив на заробітки з будівельною бригадою.
Втратив брата, який загинув, рятуючи дітей у ставку. 2015-2016 служив за мобілізацією у Львівському прикордонному загоні.
27 грудня 2017 року вступив на військову службу за контрактом, в лютому 2018 втретє вирушив на фронт.
15 травня зазнав смертельного вогнепального поранення о 22:25 в результаті обстрілу спостережного посту біля села Катеринівка Попаснянського району - куля снайпера влучила в ліву легеню. Помер у шпиталі міста Гірське Попаснянського району.
Похований в рідному селі Литвинів. Розлучений, лишилась 12-річна донька.
5. Сергій Гундер. 20 лютого 1977 - 16 травня 2018.
Солдат, командир бойової машини - командир механізованого відділення 2-го взводу 9-ї роти 3-го МБ 93 ОМБр.
Народився в Харкові, з 2000 року мешкав в Івано-Франківську. Регіональний менеджер з продажу.
Учасник Революції Гідності. На фронт пішов добровольцем, з березня 2015 служив в 93 ОМБр, навідник кулемету ПКМ.
27 березня 2015 виїхав на першу ротацію у Піски, 25 грудня 2015 зазнав тяжкого поранення в руку під час розвідки, переніс кілька операцій, отримав інвалідність ІІ групи.
Був активним учасником волонтерської організації "Галицькі леви". 13 лютого 2017 підписав контракт, виконував завдання поблизу села Кримське на Луганщині, по тому знову на Донеччині.
Загинув 16 травня близько 8:30 поблизу села Богданівка Волноваського району від кулі снайпера у серце.
"…Куля пробила верхню частину грудей, не давши шансу на порятунок, після чого поранила ще одного бійця - на щастя, легко", - йшлося в повідомленні 93 омбр.
Похований на міському кладовищі Івано-Франківська на Чукалівці.
Залишились мати в Харкові, дружина та донька в Драгомирчанах та двоє дітей від першого шлюбу в Надвірній.
6. Дмитро Рудь. 23 січня 1998 - 16 травня 2018.
Матрос, старший стрілець-санітар 1-го відділення 1-го взводу десантно-штурмової роти 503-го ОБМП 36 ОБрМП.
Йому було 20. Народився в Житомирі. Сирота, виховувався бабусею та дідусем, відвідував гурток з малювання, 9 років відвідував недільну школу при Свято-Михайлівському кафедральному соборі.
Закінчив Житомирський автомобільно-дорожній коледж за спеціальністю "будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів".
01 липня 2016 року вступив на військову службу за контрактом.
Загинув 16 травня о 16:20 під час ворожого обстрілу з РПГ-7 позицій поблизу селища Талаківка в Приазов'ї. Похований на Смолянському кладовищі Житомира.
У хлопця залишились дідусь, бабуся та сестра-двійнятко.
7. Андрій Маслов "Футболіст". 21 травня 1987 - 21 травня 2018.
Молодший сержант, командир протидиверсійної групи 2-го батальйону 24 ОМБр.
Народився в селі Новопокровка Чугуївського району Харківської області.
Виріс у родині кадрового військового. Професійно займався футболом, з 2003 по 2009 провів понад 70 матчів за клуби "Харків-2", "Металург-2" (Донецьк), "Гірник-Спорт", "Олком".
З липня 2015 служив у батальйоні спецпризначення Нацгвардії "Донбас", воював у районі села Широкине та міста Докучаєвська, командир відділення 2-го взводу 1-ї штурмової роти.
У жовтні 2016 з побратимами перейшов до 16 ОМПБ 58 ОМБр, 3-тя рота "Донбас", захищав Авдіївку, брав участь у блокаді торгівлі з ОРДЛО.
З травня 2017 служив у розвідвзводі 3 МБ 72 ОМБр, на позиції "Шахта Бутівка", а після виведення бригади з фронту - в 24 ОМБр. Після загибелі командира розвідвзводу Володимира Майбороди, на початку квітня 2018, очолив підрозділ.
19 травня 2018 брав участь у турнірі з міні-футболу серед бригад ОТУ "Північ" у зоні ООС, де команда 24-ї здобула перемогу (капітан команди - Андрій Маслов).
Загинув у свій день народження 21 травня близько 5:00 в боєзіткненні з ворожою ДРГ на околиці селища Південне (присілок Чигирі) неподалік окупованої Горлівки.
Ворог зі значними втратами відступив під прикриттям шквального мінометного вогню. У вогневому зіткненні загинули двоє українських захисників, 4 дістали осколкові поранення. Після прощання в селищі Покровка похований на міському кладовищі Харкова № 18, на Алеї Слави.
Залишились батьки, дружина та 5-місячний син.
8. В’ячеслав Куцмай "Цинк". 7 листопада 1986 - 21 травня 2018.
Старший солдат, старший оператор взводу розвідки 24 ОМБр.
Народився в Києві. Навчався на юридичному факультеті КНЕУ. З травня 2014 служив у взводі спецпризначення БСП НГУ "Донбас", пройшов бої за Іловайськ, потрапив у полон, звільнений в грудні 2014. 2015 повернувся в батальйон, воював у Широкиному в складі протитанкового взводу.
У жовтні 2016 з побратимами перейшов до 16 ОМПБ 58 ОМБр, брав участь у блокаді торгівлі з ОРДЛО. У подальшому служив у розвідвзводі 3 МБ 72 ОМБр, зазнав поранення руки 20 липня 2017 внаслідок мінометного обстрілу позиції "Шахта Бутівка", півроку лікувався у шпиталях.
Після виведення 72-ї бригади з фронту - у 24 ОМБр, займався аеророзвідкою.
Загинув 21 травня близько 5:00 у боєзіткненні з ворожою ДРГ на околиці селища Південне (присілок Чигирі) неподалік окупованої Горлівки. Ворог зі значними втратами відступив під прикриттям шквального мінометного вогню. У вогневому зіткненні загинули двоє українських захисників.
В'ячеслав загинув від уламку гранати, що влучив у скроню, прикривши собою побратима. Під час прощання на Михайлівській площі до жалобного коридору долучились уболівальники мадридського "Реалу", які приїхали на фінальний матч Ліги чемпіонів і були в цей час на площі.
Похований на Лук'янівському військовому кладовищі Києва.
У воїна залишилась мати.
9. Богдан Коломієць. 29 квітня 1995 - 22 травня 2018.
Молодший сержант, командир 2-го відділення снайперів взводу снайперів 24 ОМБр.
Народився в Лука-Мелешківській Вінницької області.
Захоплювався фантастикою, античною літературою, історією, неодноразово ставав переможцем шкільних олімпіад. Навчався в ВНТУ на факультеті інфокомунікацій, радіоелектроніки та наносистем, по закінченні 4 курсу з дипломом бакалавра радіотехніка, якийсь час працював, а 28 листопада 2016 вступив на військову службу за контрактом.
05 березня 2017 вирушив на фронт. До того як стати снайпером, був командиром БМ-21 "Град" РеАДн бригадної артилерійської групи.
Загинув 22 травня під час обстрілу близько 22:00 поблизу селища Зайцеве на Горлівському напрямку, від осколкового проникаючого поранення не сумісного з життям, - зазнав поранень у голову, руки та грудну клітку. Похований в рідному селі.
У хлопця залишились батьки і сестра.
10. Іван Жуков "Жук". 10 квітня 1968 - 23 травня 2018.
Доброволець Окремого легко-піхотного загону (ОЛПЗ) "Волинь" Української добровольчої армії.
Народився в селі Озліїв Млинівського району на Рівненщині.
Закінчив гірниче училище в місті Ровеньки на Луганщині, деякий час мешкав у Луганську, працював шахтарем. Після розлучення повернувся на малу батьківщину. Там вдруге одружився, народилася донька. Але коли Іван пішов на війну, дружина його покинула.
За станом здоров’я Іван не міг мобілізуватися до лав ЗСУ, тож пішов захищати Україну як доброволець - спершу в ДУК "Правий сектор" (3-тя штурмова рота 5-го батальйону), а восени 2016 року перейшов до лав Української добровольчої армії (УДА), до Дмитра Яроша. На час загибелі був старшим на позиції окремого легко-піхотного загону "Волинь" УДА.
10 квітня Іванові Жукову виповнилося 50, і свій ювілей він відзначав на фронті, з побратимами.
"Жук" був романтичною натурою, писав вірші.
"Всі все знають про війну. Там немає нічого доброго, але треба йти і захищати свою Батьківщину. У мене не було іншого вибору. Вік уже не дуже молодий, а дивитися по телевізору, як гинуть молоді хлопці - це не моє і так не правильно … Ми, як добровольці, ще з самого початку усі добре розуміли, що нас держава забезпечувати не буде. Ми їхали в невідомість. Уся зброя, якою доводиться воювати - вона трофейна і здобута в бою", - розповідав Іван дубенській блогерці Ксенії Галицькій.
У ніч на 24 травня, близько опівночі, під час бойової варти Жук отримав поранення, несумісне з життям. Сталося це в районі Мар’їнки, на підступах до Донецька.
Бойовики вивезли тіло загиблого в обласний центр, і лише 25 травня його вдалося забрати з окупованої території.
Поховали Івана Жукова в селі Птича Дубенського району.
Залишилася донька від другого шлюбу.
11. Мар’ян Корчак "Хитрий". 6 вересня 1995 - 25 травня 2018.
Доброволець, парамедик, стрілець 1-ї окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор".
Народився у селищі Шкло Яворівського району Львівської області.
У 2015 році закінчив Львівське ВПУ № 29, здобувши фах техніка-механіка.
З 2016 пішов добровольцем на фронт, не раз ставав командиром позицій, воював в авдіївській промзоні, Пісках, в районі Горлівки. Був родичем Георгія Гонгадзе - мати вбитого журналіста доводилася Мар'яну тіткою.
Мар’ян Корчак загинув 25 травня поблизу Зайцевого під артобстрілом. Мар’ян схопив медрюкзак і кинувся надавати допомогу, але поряд вибухнув снаряд…
Як зауважили у фонді "Повернись живим", того дня російські окупанти обстріляли позиції, які разом з побратимами утримував "Хитрий", із заборонених Мінськими угодами артилерійських 122-мм та 152-мм гармат.
Поховали 22-річного Мар’яна Корчака в рідному селищі Шкло.
У нього залишилися батьки й старші брат та сестра.
12. Руслан Муляр. 24 січня 1975 - 26 травня 2018.
Полковник СБУ, командир групи відділу Центру спецоперацій "А" Управління СБУ в Тернопільській області.
Руслан Станіславович Муляр народився в Тернополі, у сім’ї військових.
Закінчив Тернопільську академію народного господарства за фахом "облік і аудит", відслужив рік "строчки".
У 2001 році пішов на службу в СБУ. Був спортсменом, займався легкою атлетикою, грав у футбол.
В Центрі спецоперацій "Альфа" СБУ Руслан служив з 2003-го.
Після початку бойових дій на сході України неодноразово виконував завдання на передовій у Донецькій та Луганській областях. З жовтня 2014 року був командиром групи, у травні 2018-го отримав звання полковника.
Загинув 26 травня під час виконання бойового завдання в Луганській області, коли під час артилерійського обстрілу поруч із його групою розірвався снаряд.
На церемонії поховання Руслана Муляра на Алеї слави Микулинецького кладовища Тернополя був присутній голова СБУ Василь Грицак.
У загиблого залишилися дружина, двоє синів-близнюків 2007 року народження і донька 1995 року народження.
13. Юрій Журавльов. 12 травня 1973 - 26 травня 2018.
Прапорщик СБУ, співробітник Центру спецоперацій "А".
Народився в Мирнограді (на той час - місто Димитров) Донецької області. Мешкав у Бердянську Запорізької області.
Після початку бойових дій на Донбасі у 2014-му він неодноразово брав участь у спецопераціях на сході України, був відзначений державними нагородами - орденами Богдана Хмельницького, "За мужність", іменною зброєю.
Юрій Володимирович Журавльов був молодший за званням та старший за віком.
Під час виконання бойового завдання в Луганській області 26 травня група співробітників СБУ потрапила під артилерійський обстріл.
Юрій Журавльов та ще один військовий ЦСО "А" (спецпідрозділ "Альфа"), Руслан Муляр, загинули. Третій спецназівець отримав важке поранення.
Поховали Юрія в Бердянську.
Залишилися дружина та двоє дітей.
14. Віктор Ферлієвич. 26 серпня 1994 - 26 травня 2018.
Старший солдат, старший механік-водій із 1-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Народився в селі Конятин Путильського району Чернівецької області.
Контракт на службу в Збройних силах випускник технікуму (спеціальність - ветеринарний лікар) підписав наприкінці 2014 року. На фронті був з початку війни.
Його дружина Лілія також служить в 24 омбр - офіцером-психологом. 26 травня вона стала вдовою…
За даними прес-центру Об’єднаних сил, того дня близько 20:00 бронегрупа на БМП-2, яка патрулювала район між опорними пунктами на Горлівському напрямку, потрапила в засідку. Після короткого вогневого зіткнення, за підтримки вогнем із сусідніх опорних пунктів, ДРГ противника було знищено. Але БМП підірвалася на міні.
Віктор загинув на місці, ще двоє бійців отримали поранення (наступного дня один із них, Ярослав Дашкевич, помер у лікарні).
Поховали 23-річного воїна в рідному Конятині. Окрім дружини, залишилися мати і брат.
15. Ярослав Дашкевич "Рижий". 5 жовтня 1995 - 27 травня 2018.
Солдат, механік-водій 3-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 24 ОМБр імені короля Данила.
Народився в селі Синарна Оратівського району Вінницької області. Зростав у багатодітній сім’ї. Восени 2013-го, коли виповнилося 18, пішов служити на контракт у Збройні сили.
Коли почалася війна, Ярослав фактично з перших днів опинився на передовій. Був поранений, але після лікування знову повернувся на фронт.
26 травня він разом з Віктором Ферлієвичем входив до складу групи, яка знищила ДРГ противника на Горлівському напрямку. Їхня БМП підірвалася на міні - 23-річний Віктор загинув одразу, а 22-річний Ярослав дістав важке мінно-вибухове поранення.
У тяжкому стані хлопця доправили до Харківського військового госпіталю. Врятувати його життя не вдалося - наступного дня Ярослав помер.
Поховали його 1 червня в рідному селі.
Залишилися мати, три сестри і двоє братів.
16. Юрій Довганик. 29 травня 1971 - 31 травня 2018.
Сержант, водій-стрілець взводу снайперів 24 ОМБр.
Народився у Львові.
Закінчив Ставропійське ВПУ міста Львів. З 29 равня 2015 року брав участь в АТО у складі 8-го ОБ "Аратта" ДУК "Правий сектор", воював у Приазов'ї та Пісках. Також якийсь час був стрільцем в батальйоні ОУН. 13 березня 2016 року підписав контракт із ЗСУ.
22 травня дістав тяжке осколкове поранення внаслідок артилерійського обстрілу під час бойового чергування поблизу селища Зайцеве. Помер в Обласній клінічній лікарні імені Мечникова міста Дніпра. За словами лікарів, до лікувального закладу був доставлений у стані коми, поранення виявилось несумісне з життям.
Похований у Львові на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань № 76.
Залишилися дружина та донька в селі Карачинів Яворівського району.
17. Костянтин Гранов. 8 червня 1983 - 31 травня 2018.
Старший солдат, командир розвідувального розвідвзводу 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
Мешканець Харкова, навчався в Харківському національному університеті.
Розвідник Костянтин Гранов був поранений кулею снайпера в голову 27 травня. Лікарі до останнього боролися за його життя. Але о 4-й годині ранку 31 травня боєць помер в обласній клінічній лікарні імені Мечникова в місті Дніпро.
Без батька залишився неповнолітній син.
Вічна пам’ять полеглим.
